Чи потрібна ліцензія на зберігання пального, якщо воно є лише у баку авто

У цій статті буде розглянуто питання, що постало перед СГ після висновків органу ДФС, що були викладені у консультації ЗІР 115.05, щодо отримання ліцензії на зберігання пального у баку авто.

Перед  цими вихідними, один поважний бухгалтерський ресурс опублікував податкову консультацію з ЗІР (категорія 115.05 http://zir.sfs.gov.ua/main/bz/view/?src=ques), в якій суб’єкт господарювання (далі – СГ) запитував: “Чи необхідно придбавати ліцензію на зберігання пального якщо таке пальне зберігається в баку автомобіля, каністрі?”. 

Як завжди, орган ДФС лише переписав норми Закону № 481, фактично виклавши випадки, що передбачені Законом № 481, які дозволяють не отримувати ліцензію. Поважний бухгалтерський ресурс проаналізував як запит СГ так і відповідь податкової та дійшов висновку, що бак авто є місцем зберігання пального. Деякі податкові експерти одразу ж цим твердженням погодилися, а деякі – ні. 

Якби там не було, є всі підстави вважати, що допоки не сформується позитивна судова практика, ревізори штрафуватимуть всіх СГ, які мають авто, і які не мають ліцензію на зберігання пального. Крапку у цій невизначеній ситуації може поставити судова практика, яка може піти негативним для платників податків шляхом лише через те, що СГ не підготуються належним чином до захисту своїх інтересів. Тому, зараз ми з Вами розглянемо, як можна спростувати висновок “є пальне в баку авто – потрібно ліцензію на зберігання ”.

Правова позиція № 1: пальне в баку – це вже виробництво/використання, а не зберігання.

Таку позицію вже висловили поважні податкові консультанти і вони, на мою думку, є беззаперечно праві. 

В той же час, потрібно пам’ятати, що в бухгалтерському обліку списання пального в експлуатацію передбачено проведенням Дт 23, 92,93 Кт 203. 

Тому, щоб не було у ревізорів спокуси прирівняти Вашу діяльність до зберігання пального, варто щоразу, коли оприбутковуєте пальне на Дт 203, в той самий день списувати його в експлуатацію. Тобто, будь-який ревізор, дізнавшись, що Ви придбаваєте пальне, одразу перевірить Дт 203 та чи є по ньому залишки. Немає залишків – немає зберігання.

Отже, СГ доцільно переглянути свою облікову політику з метою убезпечення наявності залишків пального на Дт 203.

І хоча наведена вище пропозиція виглядає заманливою та такою, що убезпечує на 100%, є 2 нюанси:

1) доведеться робити акт списання щоразу, як пальне буде придбане (навіть декілька разів на день);

2) за правилами обліку ПММ, пальне списується на підставі фактично витрачено пального.  

Тому, розглянемо наступну правову позицію, яку можна використовувати, як у поєднанні з першою, так і окремо.

Правова позиція № 2: немає якості Закону.

Як Вам відомо,  Закон № 481 не містить визначення терміну “зберігання”, а визначення “зберігання пального”, що наведене у абз.56 ст.1 Закону № 481, не полегшує розуміння, адже є  діяльністю із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик. 

При цьому, визначення “місце зберігання пального” також має множинне трактування адже є  місцем (територією), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування. 

Тобто, мені здається, що “місце зберігання пального” це є певна земельна ділянка (або нерухома будівля), на якій розміщені споруди, обладнання (на мою думку авто, чи газонокосилка не є обладнанням, мова радше про цистерну) або ємності. При цьому, в моєму розумінні ці споруди, обладнання, ємності обов’язково мають бути прив’язані нерухомо до землі. Це твердження вбачається зі ст.15 Закону 481, а саме з переліку документів, що подаються для отримання ліцензії  на право зберігання пального разом із заявою, а саме:

- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об’єкт зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об’єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

- акт вводу в експлуатацію об’єкта або акт готовності об’єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об’єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об’єктів у місці зберігання пального, необхідних для зберігання пального;

- дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Звичайно, якщо дуже захочеться, можна трактувати такий перелік,  як документи на гараж, але системний аналіз цих норм вказує на те, що мова йде саме про нерухомі об’єкти, а не рухомі, яким є авто.

Тому, відстоюючи свою позицію щодо того, що бак авто не є місцем зберігання пального, слід вказати на таке.

Системний аналіз норм Закону № 481 вказує на те, що ліцензія на зберігання отримується виключно на нерухомий об’єкт.

Норми Закону № 481 мають множинний характер, що робить Закон таким, що не відповідає умовам “якості Закону”. І тут потрібно звернутися до практики ЄСПЛ. Так, аналіз  практики ЄСПЛ показує, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права. Передбачуваність законом в якості підстави недопущення перевищення державами меж свободи розсуду включає в себе певні умови правомірності втручання у здійснення прав і свобод, гарантованих Конвенцією. До критерію "передбачуваність законом" ("відповідності закону") належать, перш за все, будь-які положення, які не суперечать конвенційним правам, які повинні мати достатній рівень контролю над відповідною особою, яка приймає рішення. Це робиться з метою уникнення здійснення одностороннього самоуправління.  

У Рішенні Європейського Суду по  справі "АМАНН ПРОТИ ШВЕЙЦАРІЇ" від 16 лютого 2000 року якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Жодна норма не може вважатися „законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. [Рішення Європейського суду "Фельдек  проти Словаччини" від 12.07.2001року].

Таким чином має місце різне тлумачення однієї і тієї ж норми права (податківці вважають, що бак – місце зберігання, а СГ – що ні), що вказує на недотримання, визначеного Європейським судом критерію, щодо   чіткості та передбачуваності у застосуванні обумовленої норми права, що дає припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків. Як наслідок порушення названого критерію порушується основоположний принцип щодо недопущення перевищення державними органами меж свободи розсуду, що  правомірності втручання у здійснення прав і свобод людини.

Отже, є всі підстави, використовуючи практику ЄСПЛ та множинність трактування норм Закону № 481, спростувати висновки ревізорів про те, що бак авто є “місцем зберігання пального” в розумінні Закону № 481.