Берлінські вибори і перспективи “повороту праворуч” у Німеччині

Вибори у Берліні продемонстрували, що Німеччину очікують політичні зміни. ХДС отримав історичний мінімум голосів — 17,6%. Такий результат безперечно варто вважати провалом ХДС. Натомість для правої “Альтернативи для Німеччини” берлінські вибори стали локал

Вибори у Берліні, котрі відбулися 18 вересня, продемонстрували, що Німеччину очікують політичні зміни. Християнсько-демократичний союз, представником якого є  Ангела Меркель, отримав історичний мінімум голосів — 17,6%. Такий результат безперечно варто вважати провалом ХДС. Натомість для правої “Альтернативи для Німеччини” берлінські вибори стали локальним дебютом, котрий говорить про загальнонаціональні перспективи — партія, котру всіляко намагаються маргіналізувати, потрапила до парламенту з результатом 14%.

Це вже друга перемога АдН протягом останнього місяця. На виборах до ландтагу федеральної землі Мекленбург-Передня Померанія, котрі відбулися 4 вересня, АдН посіла друге місце, набравши майже 21%. При цьому АдН відтіснила на третє місце ХДС із її 19% голосів.

Вересневим успіхам АдН передували чудові результати, здобуті цією партією у середині березня у землях Баден-Вюртемберг, Рейнланд-Пфальц і Саксонія-Ангальт.

Однією з причин провалу ХДС і успіхів АдН є міграційна криза, безпосередню відповідальність за яку несе Меркель. Як стало зрозуміло з озвучених після виборів коментарів Меркель, відмовлятися від лояльної до мігрантів політики вона не планує. На цьому тлі цікавим є питання про можливість подальших успіхів правих сил. Шукаючи відповідь на це питання, винесемо за дужки усі ідейно-політичні нюанси АдН. Обмежимось лише тим, що ця політична сила належить до числа так званих “євроскептиків” і має антимігрантську позицію.

Найперше, що слід відзначити, це те, що територія Німеччини залишається політично поділеною. Як би дивно це не виглядало, праві сили користуються більшою підтримкою на теренах колишньої соціалістичної НДР (надалі для зручності називатимемо їх східними, натомість інші регіони ФРН — західними). Ця специфіка дала про себе знати і під час берлінських виборів: найінтенсивніше голосували за АдН мешканці Східного Берліну.

Успіхи АдН у Мекленбурзі-Передній Померанії також можна було передбачити. Ця східнонімецька земля й раніше характеризувалася прихильністю до правих. У 2006 році Націонал-демократична партія, котра користується іміджем “ультраправої”, змогла здобути тут результат 7,3% голосів.

Різниця між західними і східними землями помітна і на прикладі вище згадуваних березневих виборів. Результат АдН у східній Саксонії-Ангальт становив 24,2%. У західних землях Баден-Вюртемберг і Рейнланд-Пфальц він був скромнішим — 15,1 і 12,6% відповідно.

Специфіка східних земель була нещодавно відмічена і федеральним урядом. Автори підготовленої до Дня німецької єдності урядової доповіді не поскупилися на класичні штампи в стилі “ксенофобії” і “нетерпимості”, аби затаврувати небажання частини східних німців жити у мультикультурному суспільстві.

Відмінності між східною і західною Німеччиною значною мірою пояснюються тим, що німці, які мешкали в НДР, не зазнали безпрецедентного ментально-світоглядного експерименту, жертвами якого стали їхні співвітчизники по той бік Залізної завіси. Те, що ховалося за вивіскою “денацифікації”, не обмежувалося одним лиш подоланням наслідків правління націонал-соціалістичного режиму. “Перевиховання” німців обернулося нав'язуванням їм комплексу незгладимої провини і стійких антинаціоналістичних установок (влучну картину цього виміру “денацифікації” подає у своїй монографії “Дивна смерть марксизму” американський дослідник Пол Ґотфрід). Цілеспрямовані заходи “денацифікації” доповнила загальна динаміка світоглядно-політичного і культурного розвитку, що охопила Захід, — сумновідомий 1968 рік відбувся і в Німеччині.

Соціалістичний режим, що панував у НДР, виявився своєрідною кіркою, котра уберегла тамтешнє населення від згубних трансформацій, — кіркою безперечно ненависною, але, водночас, такою, що змогла захистити німців від інсталяції ментально-світоглядної програми самознищення. Відтак після об'єднання Німеччини її східна і західна частини ніби помінялися місцями: схід став сприятливим ґрунтом для існування націоналістичних сил, натомість на заході намагається утвердити монополію ліво-ліберальна політична парадигма.

Врахування світоглядно-політичної неоднорідності Німеччини змушує бути стриманим у оцінках перспектив АдН у масштабах усієї країни. Актуальність антимігрантської риторики зможе допомогти АдН під час виборів до бундестагу набрати на західних землях необхідний мінімум голосів (це довели вибори у  Баден-Вюртемберзі і Рейнланд-Пфальці). У східних землях на партію очікує кращий результат. Отож, АдН має достатні шанси пройти до бундестагу. Але потужну фракцію їй, вочевидь, сформувати не вдасться. Крім того, майбутній бундестаг буде більш лівим, ніж нинішній. Падіння рейтингу ХДС підсилює не лише націоналістів, але й відвертих лівих — партії “Союз 90/Зелені” та “Ліві”. Цілком імовірним є варіант, що ці дві партії разом із соціал-демократами сформують у наступному бундестазі широку коаліцію. За таких умов АдН буде у радикальній меншості — і світоглядній, і безпосередньо політичній.

Поки що посилення АдН чи будь-якої іншої правої сили може здійснюватися лише в межах строгого ліміту, продиктованого нав'язуваними німцям антинаціоналістичними установками. Міграційна криза збільшує цей ліміт. Але такий процес є повільним. При цьому успіхи АдН впливають на формування ліміту двояко. З одного боку, політичні успіхи збільшують респектабельність цієї сили. З іншого боку, ріст політичної ваги правих дає козир у руки їхніх противників, які залюбки розпалюють істерію “загрози фашизму”.

Попри імовірне потрапляння до бундестагу, АдН у 2017 році не стане великим гравцем великої політики. Різкого “повороту праворуч” не відбудеться. Тим не менше, ця політсила матиме змогу й надалі нарощувати власні позиції. У першу чергу — на місцях.

Що ж стосується загальної динаміки політичних змін, то вона, попри свій лівий вектор, може стати корисною для всієї Європи тим, що виб'є із сідла Ангелу Меркель із її прагненнями перетворити ЄС на ще більш централізовану структуру. Це відкриває нові можливості для тих, хто не хоче бачити Європу під диктатом носіїв ліво-ліберальної ідеології.