Місцеві проблеми та роль народних депутатів як лобістів

Надходження місцевих бюджетів зростають вже другий рік поспіль завдяки фіскальній децентралізації. Однак чомусь досі важливі, масштабні та гострі місцеві проблеми не надто вирішуються без коштів державного бюджету. І тут важливою є роль лобістів – передовс

 Плани надходжень місцевих бюджетів перевиконуються і нещодавно, за результатами піврічної та звітності за 9 місяців 2016 року, на місцевому рівні були внесенні зміни до місцевих бюджетів. Але коштів на вирішення важливих та масштабних проблем не вистачає. Серед переліку таких проблем - ремонт, реконструкція або будівництво об’єктів соціальної (школи, садочки, лікарні, поліклініки) та транспортної інфраструктури (дороги, закупівля транспорту), житлово-комунального господарства (водопостачання та водовідведення, теплопостачання тощо), проблеми, які завдають шкоди навколишньому середовищу (викиди та відходи підприємств, незаконні сміттєзвалища тощо). Однак чомусь досі важливі, масштабні та гострі місцеві проблеми не надто вирішуються без коштів державного бюджету. Виключення становить хіба що м. Київ через порівняно низьку залежність його бюджету від трансфертів з держбюджету. Що необхідно зробити аби діяльність лобістів (народних депутатів мажоритарників, місцевих депутатів та міських голів, глав ОДА, РДА та депутатів відповідних рад) стала прозорою та підзвітною для виборців, і головне, аби народні депутати не ставали «тушками», «кнопкодавами» та уникали політично та корупційно мотивованих бюджетних рішень? Як мають діяти ініціативні групи громад для того аби вирішити важливі, масштабні та гострі місцеві проблеми завдяки співпраці із народним депутатом, який обраний від мажоритарного виборчого округу? І головне, як налагодити таку співпрацю із народним депутатом аби його лобістські пріоритети відповідали потребам та інтересам виборців, які артикульовані у формі «суспільного порядку денного».

Наслідки перерозподілу бюджетних ресурсів на центральному рівні

Чому надходження місцевих бюджетів зростають, а коштів на вирішення масштабних, гострих та важливих місцевих проблем не вистачає? Однією з причин браку коштів на рівні громад є те, що досі значна частка бюджетних ресурсів перерозподіляється на центральному рівні . Більше того, у 2015-му спостерігалося навіть посилення залежності виконання місцевих бюджетів від трансфертів з держбюджету, зокрема, від субвенцій. Згідно «Висновків щодо виконання Закону про державний бюджет України на 2015 рік» Рахункової палати частка наданих з держбюджету трансфертів у доходах місцевих бюджетів збільшилася на 2,7 відсоткових пункти (до 59,1%), у тому числі субвенцій – на 28 в.п. (до 56,6%), дотацій – зменшилась на 25,3 в.п. (до 2,5%). Як наслідок, залежність місцевих бюджетів, а отже, і міських голів та депутатів місцевих рад від трансфертів із державного бюджету.

Наслідком такої ситуації є залежність вирішення місцевих проблем від лобістських пріоритетів народних депутатів (переважно мажоритарників), міського голови та більшості в місцевих радах, глав ОДА та РДА та депутатів обласних та районних рад. Серед проблем які переважно не можна вирішити на місцевому рівні - ремонт, реконструкція чи будівництво доріг, шкіл, лікарень, дитячих навчальних закладів та парків, вирішення екологічних проблем та проблем в сфері ЖКГ, створення нових робочих місць і не тільки.

Аби отримати кошти із державного бюджету широко відомою є практика підкупу народних депутатів. Депутати отримують кошти з державного бюджетну на фінансування проектів на території їх мажоритарних виборчих округів в обмін на лояльність до урядових законопроектів та ініціатив. Так в українській політиці з’явилося явище «тушкування» та «кнопкодавства».

Щедре засівання «гречкою» у формі коштів із державного бюджету виборчих округів для «правильних» депутатів стали системною практикою за режиму Януковича. Наприклад, за півроку до парламентських виборів 2012-го тодішня більшість, представлена депутатами від Партії регіонів (ПР), шість разів (!) ухвалювала зміни до держбюджету. Кошти у вигляді дотацій та субвенцій йшло до окремих обласних бюджетів із державного. Далі вже з областей кошти розподілялися на об’єкти, які знаходяться на території виборчих округів депутатів або кандидатів в депутати від ПР, їх союзників та партнерів. Політичні інститути в Україні функціонували так, що на розподіл коштів обласного бюджету впливав і голова облдержадміністрації, призначений президентом, і більшість в обласній раді, яка часто була пропрезидентською або проурядовою. Подібний підхід не лише давав змогу зменшити власні витрати кандидатів в депутати від ПР на виборчу кампанію, але й активно спекулювати власним внеском у вирішення проблем електорату. Показово, що у 2012 році із 2,79 млрд грн субвенції на соціально-економічний розвиток окремих територій більше 1 млрд грн (майже 30%) було спрямовано у Донецьку та Луганську області, які традиційно були електоральною базою Партії регіонів (0,9 та 0,1 млрд грн відповідно). І це при тому, що у цих областях, проживає менше 15% від загальній чисельності населення України.

Мажоритарні округи представників від ПР та їх союзників отримували щедрі «дарунки» з держбюджету. Зокрема, у 2012 році, більше 155 млн грн отримав округ Владислава Лук’янова, майже 100 млн - округ Артема Пшонки, 95 млн дісталося округу Володимира Литвина, більше 73 млн отримав округ далеко не бідного Сергія Клюєва. В той же час, виборці всієї Тернопільської області у 2012 році не отримали жодної копійки із держбюджету в рамках субвенції на соціально-економічний розвиток окремих територій.

Звичайно, нині така дискримінація навряд чи може сягати вищезгаданих масштабів. Але з наближенням нових виборів прояви політичної корупції – підкупу голосів одних виборців за рахунок фактичного обкрадання інших - можуть знову набрати обертів.

На шляху до більш справедливого та об’єктивного розподілу коштів із державного бюджету для вирішення місцевих проблем

Двома основними джерела надходження коштів на капітальні вкладення на місцевому рівні із державного бюджету є субвенція на соціально-економічний розвиток окремих територій та кошти Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР).Якщо в рамках субвенції місцевим бюджетам з ДФРР маємо хоч якусь публічність, конкуренцію проектів та критеріїв їх відбору, то на рівні не менш важливої субвенції на соціально-економічний розвиток окремих територій бракує як публічності відбору проектів, так і чітких критеріїв для їх відбору.

Водночас, навіть із відбором проектів в рамках ДФРР, не все так гладко. Є практика «підкилимного» лобіювання проектів, які подаються на розгляд відповідної регіональної комісії ОДА з оцінки та проведення попереднього конкурсного відбору інвестиційних програм і проектів регіонального розвитку, що можуть реалізовуватися за рахунок коштів державного фонду регіонального розвитку. Тут окрім народного депутата, лобістами виступають як члени власне регіональної комісії ОДА, так і депутати обласної ради. І не завжди у народного депутата лобістська позиція є кращою. Наприклад, проект може бути відхилений через неможливість забезпечити співфінансування за кошти місцевого бюджету у розмірі 10 відсотків від вартості проекту, неможливості отримання коштів для реалізації проекту за рахунок інших джерел державного бюджету, міжнародної технічної допомоги та подання недостовірної інформації щодо обсягів робіт/послуг та фінансових потреб. Щодо останнього, то питання «подання недостовірної інформації щодо обсягів робіт/послуг та фінансових потреб» є досить дискреційним оскільки запитувана сума фінансування із державного бюджету формується на підставі затвердженої проектно-кошторисної документації і стверджувати що вона завищена або занижена можуть як лобісти, так і опоненти проекту. Іншим способом «підставити» народного депутата, який може виступати лобістом проекту, є банальна мотивована чи немотивована «забудькуватість» тих хто подає проект на місцевому рівні, а саме, відсутність якогось із документів, що має подаватися для його розгляду на засіданні обласної конкурсної комісії з відбору проектів. Немає документу, немає і рішення, і відповідно очікування вирішення проблеми переноситься як мінімум ще на один рік.

Зупинити практику «ручного підгодовування» народними депутатами їх виборчих округів

Міські голови та депутати місцевих рад, зрештою ініціативні групи виборців, очікують внеску у вирішення місцевих проблем. Що робити народному депутату аби не підатися спокусі стати «тушкою» чи «кнопкодавом» і все ж зробити внесок у вирішення місцевих проблем? В умовах коли передвиборчим програмам народних депутатів звично бракує конкретики щодо місцевих проблем, а звіти про діяльність переважно містять статистичну інформації про кількість звернень виборців та стан реагування на них, відповісти на ці питання не так вже й легко. Важливим є публічне формування пріоритетів народного депутата щодо місцевих проблем, які потребують коштів із державного бюджету.

Часто виборцям важко відповісти на важливе питання щодо того, кому ж дякувати за вирішення місцевої проблеми. На «лаври» претендують і міський голова, і місцеві депутати, і депутати обласної ради. Тут вкрай важливим для народного депутата, є показ того яким чином він зробив внесок у вирішення конкретної місцевої проблеми та чи вдалося йому уникнути ризиків політичної корупції . Можна суттєво зменшить практику підкупу виборців за рахунок субвенцій з державного бюджету, якщо використовувати нещодавно розроблену методику Фундації «Відкрите суспільство», що має зупинити практику «ручного підгодовування» народними депутатами їх виборчих округів.

Тепер виборці можуть самостійно, протягом всієї каденції парламентаря, впливати на пріоритети його діяльності, оцінювати та попереджати ризики політичної корупції. Нещодавно розроблена методика аналітичним центромФундація «Відкрите суспільство», вже пройшла апробацію у декількох виборчих округах, пропонує 5 простих кроків, починаючи з того, що громадськість сама формує порядок денний та визначає найбільш пріоритетні проблеми, які повинен вирішити депутат від виборчого округу.

1. Формування «суспільного порядку денного». Проблематика виборчого округу.

2. Оцінка порядку денного депутата (передвиборча програма та звіти про діяльність).

3. Оцінка готовності депутата до публічних консультацій щодо включення проблем суспільного порядку денного до його порядку денного .

4. Оцінка внеску народного депутата у вирішення проблеми виборців виборчого округу.

5. Оцінка ризиків політичної корупції.

Для того аби впливати на порядок денний народного депутата на рівні виборчого округу, громадянам, які проживають на його території потрібно об’єднатися та спільно визначити «суспільний порядок денний» (ТОП-10 проблем та об’єктів), які потребують уваги парламентаря. Інструментом для координації місцевих ініціатив та їх публічного артикулювання є громадське партнерство «Порядок денний народних депутатів України без ризиків політичної корупції». Приєднатися до партнерства, отримати експертну та методичну підтримку розробки «суспільного порядку денного» для виборчого округу можна вже зараз .