Одруження наосліп

Сімейне право із застосуванням міжнародного права.

Щороку чимало українських жінок та дівчат виходять заміж за іноземців. Звичайно, в кожної життя складається по-різному, але не поодинокі випадки, коли бажання вийти заміж закінчується в кращому випадку розчарування та з «розбитим серцем», в найгіршому, як у «Справі Салтанат».

Бути економічним та раціональним безперечно добре для будь-якої людини, але погано, коли ці якості переростають у заздалегідь підготовлений план. Від таких людей потрібно триматися подалі, особливо якщо йдеться про стосунки. Зв'язати себе узами шлюбу з людиною, яка рахує кожну копійку та вимагає з кожним разом більшої економії задля придбання «речі-мрії», закінчиться тим, що мрія здійсниться лише в одного чоловіка.

Отже, кейс про «ОДРУЖЕННЯ НАОСЛІП» або заміж за іноземця. Двоє дорослих людей, українка та іноземець, вирішили по великому коханню одружитися, та не аби як, а з вінчанням. Іноземний елемент переїжджає для постійного проживання в Україну, отримує всі можливості для якісного проживання в нашій чудовій країні, оскільки в країні походження життя важкувате і не таке привабливе! Живуть дорослі молодята, спільно мріють про майбутнє, збирають кошти на «мрію» і таки назбирали, але після придбання бажаної речі, іноземному елементу терміново знадобилось виїхати додому. Виїхав безумно з «мрією» і не повернувся.

Чекає чоловіка українська дружина, терпляче чекає, але змінюються обставини в Україні. Починається війна і жінка безумовно їде до чоловіка, у безпечну країну і тут її очікує сюрприз, потрібно починати нове життя вже без коханого, але в його країні походження.

Ви скажете, нічого такого, ну буває, але єдине майно, яке придбали за короткий час шлюбу, вивезено з України і вже змінено прописку «мрії» в країні походження іноземця, без погодження з офіційною дружиною.

Що говорить про цей випадок українське законодавство. Укладений шлюб між громадянкою України та іноземним елементом на території України є дійсним, з відповідними наслідками у законному порядку і повною мірою відповідає вимогам частини 1 статті 4 ЗУ «Про міжнародне приватне право», що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, а також статті 58 ЗУ «Про міжнародне приватне право» шлюб між громадянином України та іноземцем, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави є дійсним в Україні за умовами додержання вимог Сімейного кодексу України. Згідно з статтею 13 ЗУ «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає критеріям спільної сумісної власності, а саме:

1) час набуття такого майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 Сімейного кодексу України).

Отже, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обовʼязки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сімʼї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сімʼї. Водночас відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним до шлюбу; набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Все нібито зрозуміло повинно бути, але іноземний елемент категорично заперечує придбання «мрії» за рахунок спільних коштів з дружиною та не визнає спільною сумісною власністю спірне майно, окрім того, бажає перенести розгляд справи у юрисдикцію країни свого походження, оскільки в іншій країні це і дешевше, і зручніше для чоловіка та приємно складніше для дружини з України.

Чому я вважаю доводи іноземного елемента помилковими, тому що «мрія» була придбана в України за національну валюту - гривню, поставлена на облік в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів та зареєстрована територіальним сервісним центром в Україні.

Окрім того, керуючись частиною 1 статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності – правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого – правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв’язок.

Таким чином, підсудність цивільного позову про визнання майна спільною сумісною власністю з іноземним елементом та поділ майна подружжя повинно розглядатись судами української юрисдикції.

Також, відповідно міжнародних договорів з Україною в більшості випадках, зазначено, якщо під час подання клопотання один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином іншої Договірної Сторони, то в справах, пов'язаних з особистими і майновими відносини між ними, діє законодавство тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, то діє законодавство тієї Договірної Сторони, суд якої порушив справу.

Що сказав суд першої інстанції. На момент відкриття провадження по справі та на час розгляду справи в суді, позивач та відповідач вже проживають в країні походження відповідача, спірне майно «мрія» перебуває там же, де вже поставлено на новий облік та здійснено його реєстрацію на ім`я відповідача, грошові кошти також знаходяться на рахунках відкритих на ім`я відповідача в банку, що розташований в іншій країні. Суд першої інстанції вважає, що майнові відносини подружжя щодо нерухомого майна визначаються законодавством та підлягають компетенції судів тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно, що відповідає вимогам статті 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» де визначено, що право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, а також місцеперебування цінних паперів, що існують в електронній формі, вважається держава місцеперебування професійного учасника ринків капіталу - депозитарної установи або особи, яка провадить аналогічну діяльність у такій державі. Майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, вважаються такими, що знаходяться в державі місцеперебування відповідного банку або особи, яка здійснює аналогічну діяльність в іншій державі.

Таким чином, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд першої інстанції своєю ухвалою закрив провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства в Україні. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що сторони на момент відкриття провадження у справі та на час розгляду справи в суді (ще офіційно подружжя), вже проживали на території іншої держави в ЄС, тому і поділ майна повинен відбутись за законом та у порядку тієї країни куди громадянка України перетнула державний кордон та на даний час має тимчасовий захист цієї держави, оскільки чоловік є громадянином цієї країни.

Що сказав Верховний суд з цих підстав. Касаційною інстанцією зроблено висновок, що ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі та постанова апеляційного суду прийняті без дотримання норм процесуального права, оскаржені судові рішення першої та апеляційні інстанції повинно бути скасовано та передано до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки під час подання клопотання один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином іншої Договірної Сторони, то в справах, пов`язаних з особистими і майновими відносинам між ними, діє законодавство тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, то діє законодавство тієї Договірної Сторони, суд якої порушив справу.

І на останок, в рамках поданих позовних вимог, я застосувала право забезпечення позову на період розгляду справи в суді, суд першої інстанції відмовив, вважаючи це недоречним та неможливим до виконання, але Київський апеляційний суд задовольнив скаргу, з огляду на те, що майно, яке перебуває на території іншої країни, в будь-який час може бути відчуженим без погодження з громадянкою України, оскільки відповідач одноособово приймає рішення про користування спільним майном, таким чином, забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частину «мрії» є обґрунтованою вимогою та підлягає задоволенню з подальшою реалізацією в іншій країні. 

УСЕ НОВЕ – НА КІНЧИКУ АДВОКАТСЬКОГО ПЕРА!