"Єдине вікно" - міф чи реальність?

Про легкі, швидкі та прозорі адмінпроцедури мріють, без перебільшення, всі громадяни України. Окрім, зрозуміло, корупціонерів.

Про легкі, швидкі та прозорі адмінпроцедури мріють, без перебільшення, всі громадяни України. Окрім, зрозуміло, корупціонерів. Нечистих на руку чиновників усе-таки менше, ніж чесних громадян. Але принцип «єдиного вікна», котрий блискуче втілено у Грузії, чомусь гальмується в Україні, хоча у нас про «єдине вікно» бодай заговорили ще у далекому у 2004 році, а перші «єдині вікна» запрацювали з 2005 року. Що заважає? 

На мій погляд, сам підхід до реалізації реформи. Як це було у Грузії? Там розпочали реформу системи надання державою адміністративних послуг «двома потоками»: скороченням і максимальною прозорістю самих послуг та зведенням до необхідного функціонального мінімуму різноманітних служб та інспекцій. Так, наприклад, кількість ліцензій з близько тисячі скоротилася до 140, з 22 податків залишилося всього декілька. Одночасно були ліквідовані державна пожежна інспекція та низка інших служб та інспекцій. Широке застосування сучасних технологій призвело до того, що оформити паспорт (ID-картку) реально за одну годину, водійські права – за чверть години.  Однозначним був курс на зведення до мінімуму контакту громадянина з чиновником. Справжнім проривом стало створення Національного агентства публічного реєстру (НАПР), що об’єднало функції реєстрації речових прав на нерухоме майно, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств, громадських об’єднань, благодійних організацій, політичних партій, інших неприбуткових організацій. Реєстрація займає від 1 до 4 робочих днів. Але у 2011 році Грузія пішла ще далі – створили по країні мережу Будинків юстиції, де громадянам пропонуються сервіси та послуги, котрі виходять за рамки принципу «єдиного вікна».  Під час мого візиту до Батумі дуже часто чув від грузинів, що у будинках юстиції можна вирішити майже всі питання, котрі стосуються відносин громадянина і держави. При чому це не є звичні у нашому розумінні контори з похмурими, нерідко затурканими паперовою тяганиною працівниками. Навпаки, на вході зустрічають консультанти, надають рекомендації, простір та процедури логічно структуровані, виходячи з потреб відвідувачів. Тобто, що ми бачимо? Орієнтацію на громадянина, котрий, звісно, відчуває за такого ставлення, що держава, як це не пафосно прозвучить, - для нього, працює на нього і просить одного – бути чесним з нею, державою. Наслідки – відповідні. 

Що ми маємо в Україні? Концепція запровадження «єдиного вікна», відповідно до розпорядження кабінету Міністрів від 16 травня 2014 року, має запрацювати до 1 січня 2015 року. Передбачається, що всі адмінпослуги громадянам надаватимуться у «прозорих офісах», у Центрах надання адміністративних послуг. Це і буде перехідна ланка до справжнього «єдиного вікна» за грузинським прикладом. 

Але ще наприкінці вересня 2014 року під час наради в уряді було констатовано, що з 647 ЦНАПів, котрі діють в Україні (157 – у містах), надавати якісні послуги здатні лише 11% з них. Критеріями оцінки стали організація і наявність фахівців. І ось тут, вірогідно, криється коріння проблем з «єдиним вікном». 

По-перше, організація. Повторюся, кількість дозволів та інших документів, котрі потрібно у різних випадках брати грузинським громадянам від держави, скорочено до функціонального мінімуму. Те ж стосується і дозвільних процедур. Однак і видача, скажімо, довідки автоматизована завдяки електронному документообігу. У нас кількість адмінпослуг, котрі надаватимуть ЦНАПи, складає більш ніж 50, і це добре, але дозвільних процедур теж більш ніж півсотні. Іншими словами, ми впроваджуємо нову концепцію при морально застарілому законодавстві, зношеній та мало функціональній нормативній базі. Вочевидь, можна очікувати, що навіть у модерних офісах на кшталт грузинських будуть черги. Працівники просто фізично не зможуть обслуговувати відвідувачів швидко.  

По-друге, фахівці. Для реалізації будь-якої реформи потрібні люди, котрі знають, як це робити. Людей має бути, як мінімум, достатньо, і вони мають володіти необхідними навичками та знаннями. Але в Україні, окрім механізму люстрації, яка запрацювала, та антикорупційного пакету, що чекає на підпис президента, є ще й курс на скорочення кількості працівників державних установ (чиновників). Антикризові заходи змушують скорочувати фахівців. Однак хто ж тоді проводитиме реформи? У Грузії набрали та навчили нових. В Україні коштів не це, вочевидь, немає. Окремі відомства навчають своїх співробітників за окремими програмами співпраці з європейськими урядами та міжнародними структурами. Та й тих скоротять. 

У підсумку, що ми маємо? Кількість процедур не скорочується, а виконавців бракує. Наслідки – черги, скарги. Якщо будуть внесені зміни у законодавство щодо регуляторних процедур, тим фахівцям, що залишаться і навантаження на яких зросте, доведеться «на бігу» засвоювати нові норми. Якість обслуговування громадян неминуче постраждає. А коли додати, що, у разі, коли кількість документації та дозвільних процедур залишаться незмінними, а електронний документообіг потребує часу на запровадження, єдина вигода від ЦНАПів – те, що за всіма паперами треба бігти в одне місце, а не мотатися по місту чи по району. Так. звісно, вигода значна і, як на нашу бюрократію, проривна. Та без фахівців і спрощеного адміністрування, дерегуляції, навіть це досягнення буде частково нівельовано.  

Думаю,спочатку було б доцільно ретельно попрацювати із законодавством, із підзаконними актами, спростити, впорядкувати базис, хоча б по окремих напрямках, врахувати досвід і таким чином поступово, але впевнено, реалізовувати реформу. Лише об’єднавши всі служби і їх реєстри в єдину систему електронного документообігу, і надавши можливість людям через Інтернет вільно оформляти послуги, - ми не будемо «роздувати» штат працівників ЦНАПіп і ефективно працювати. Окрім того, дуже важливо, щоб керівники на місцях розуміли перспективу у цьому напрямку і усвідомили навіщо працювати у цьому напрямку. ЦНАПи повинні стати комфортним місцем, окрім швидкого обслуговування, повинні появитись базові умови – туалети, wi-fi-зони, кафе, тощо.

Та під час реформування такої непростої галузі головне – не боятися труднощів, а долати їх, і видобувати корисне з кожної ситуації. Передумови та позитивні сигнали є. На Волині, як зазначив перший віце-прем’єр регіонального розвитку Володимир Гройсман, вже працює ЦНАП, і успішно, люди задоволені. Якщо навіть за такого законодавства і в таких умовах чиновники здатні давати позитивний результат, є суттєві підстави сподіватися на успіх реформи. І місцева влада також є активною у цьому напрямку, від чого залежить ефективність реформи. Так, у Київській обласній державній адміністрації активно обговорюється питання покращення надання адміністративних послуг. Особливої уваги приділили технологічним поліпшенням, зокрема, електронним ключам. Як ми знаємо, у Грузії під час адмінреформи електронний документообіг став «золотим ключиком», завдяки якому у стислі терміни було створене «грузинське диво». Саме активність місцевої влади, зусилля, спрямовані на поліпшення надання адмінпослуг вже у межах чинного законодавства, не чекаючи на його поліпшення, сповнюють надією, що ми скоро забудемо, що таке черги та зволікання у стосунках з державою.