В числі перших у світі. Як розвивається ринок IT в Україні

Складно уявити сучасний світ без ІТ-галузі, яка з кожним днем стає більш масштабною. Інформаційні технології напряму впливають на економіку, соціальне житття цілих країн, а тепер уже – і континентів. Втім, як і десятки років тому, головним у ІТ залишається людський фактор. Саме люди, і українці зокрема, рухають галузь вперед, часами пропонують рішення, які матимуть вплив на сферу роками.

Де ми зараз: Україна відома у всіх ІТ-рейтингах світу

У 2014 році Україна посідала 4-те місце у міжнародному рейтингу за числом сертифікованих спеціалістів ІТ. Україна входить до 30-ти місць планети, де розробляють програмне забезпечення вищого ґатунку. Потенціал України доводить і 41-ше місце у списку від компанії A.T. Kearney як однієї з найпривабливіших країн для аутсорсингу. Аналітики Gartner називали Україну економічно привабливою на ринку ІТ ще в 2008 році під час глобальної кризи у сфері фінансів. 

На відміну від 90-их минулого століття, коли ІТ в Україні лише зароджувалося, нинішній ринок збільшується. Вирізняємо такі ознаки цього:

• активна комп’ютеризація підприємств;

• експорт вітчизняної програмної продукції, а також технологічних послуг;

• розширення географічного доступ до Інтернету;

• ріст кількості професійних ІТ-спеціалістів;

• відповідність законодавчим умовам;

• бізнес прозорий та привабливий для інвестицій;

• постійні освітні програми для працівників компаній. 

У 2021 фахівці у державі спеціалізуються на таких сферах, як E-Learning, Fintech, Logistics, Retail, Healthcare, Hospitality, NGO & Nonprofits та інших. Проте, щоби дійти до цього, українським працівникам ІТ-сфери довелося набиратись досвіду десятки років.

Як розвивався ІТ-ринок у світі? Хотів би коротко окреслити усі історичні етапи.

1. “Ручна” інформаційна технологія. 

Це до другої половини XIX ст. Комп’ютерів іще нема, тому – за допомогою пера, чорнильниці, книжок. Інформацію важливо було передати у потрібній формі, а крім пошти, листів чи пакетів, інших варіантів не існувало. 

2. “Механічна” технологія.

Тривала із кінця XIX ст. Використовували телефон, диктофон, друкарську машинку, що значно полегшило процес передачі інформації. Головне слово: зручність. 

3. “Електрична” технологія.

40-60-ті роки XX століття. Зміна акценту з форми подання інформації на формування її змісту. Уже застосовували програмне забезпечення, портативні диктофони, електричні друкарські машинки, ксерокси.

4. “Електронна” технологія.

Увійшла в дію з початку 1970-их років. Спеціалісти почали формувати змістовну сторону інформації для управлінського середовища різних сфер життя. Великі ЕОМ, АСУ (автоматизовані системи управління), ІПС (інформаційно-пошукові системи) входять у широке користування. З 1990-их років технології почали спрямовувати на допомогу працівникам різних сфер у їхній повсякденній рутині. Головна мета: максимально спростити роботу. Почали укладати договори для комп’ютерного зв’язку, організовувати захист і безпеку інформації, доступ до стратегічної інформації.

Український прорив. Зародження рідного ІТ почалося зі створення ЕОМ

У 1895 році у Брюсселі створили Міжнародний бібліографічний інститут. З цього моменту спеціалісти і почали відлік зародження ІТ у всьому світі. Більшого розмаху галузь набула після Другої Світової війни. Тоді розвивалася кібернетика у штучних системах, а також у соціальних і біологічних. Згодом, у 1948 році, американський вчений Норберт Вінер видав підручник “Кібернетика або управління і зв’язок у тварині та машині”. Спеціалісти створити загальні теорії управління, зв’язку процесів з електронно-обчислювальними машинами (ЕОМ). 

На той час в СРСР нема подібних досліджень. У країні лише почали з’являтися комп’ютери у локальних наукових організаціях. Про зародження виключно української ІТ-сфери мови не йшло. Втім, в Україні у 1958 р. науковці запропонували концепцію для електронно-обчислювальної техніки. А зробила це людина-легенда. Віктор Михайлович міг запам’ятати до 20-ти сторінок математичного тексту, тому його винахід мало кого здивував: власне від Глушкова і очікували проривних, революційних рішень. Саме В. М. Глушков вважається основоположником і людиною-фундаментом для галузі інформаційних технології на території Радянського Союзу. Вчений заснував Інститут кібернетики НАН України, що нині носить цю ж назву. Спершу досліджували закордонні дані, створювали інформаційні мережі, компоненти, периферії, розробляли системне і прикладне ПЗ. З’явилося місце, куди з’їжджалися українці-вчені для досліджень.

На базі інституту спершу випустили ЕОМ “СОУ-1”, системи “СО-01” - “СО-4”, а також комплекс “Нейрон” з мікропроцесорними засобами. Попри такі успіхи, Глушков не зайняв почесного місця у СРСР. За життя вченого Глушкова його працю не оцінили, він значно випередив час. Обчислювальна техніка почала різкий перехід до інформатики, а далі і до того, що бачимо зараз: - інформаційних технологій. 

Переворотом стало створення бортових ЕОМ без попереднього розрахунку траєкторій літаків “МИГ-1”, “МИГ-11”, “МИГ-12”, “МИГ-13”. А системи керування космічними апарами отримали Державну премію УРСР у 1987 році. Вони не мали аналогів, понад 30 штук запатентовано для різного призначення. 

Піонер української обчислювальної техніки

Дорогоцінним каменем у розвитку ІТ в Україні стала ЕОМ “Карат” - ціле сімейство, створене у лабораторії В.М. Плотникова в Україні, було не лише новинкою в УРСР, а точкою відліку у розвитку мікроелектроніки та обчислювальної техніки. У світових рейтингах система перебувала на одному рівні з американськими ЕОМ. Схеми комп’ютера буквально «відстоювали» від військових під час захисту проектів. На той час це здавалося надто складно технікою. Проте вже через 15 років після запуску “Карату” європейські компанії назвуть подібну ідею “RISC-архітектурою”. Машину виготовляли на заводі “Буревісник” у Києві.  

Через закритість СРСР ця ЕОМ не підкорила ІТ-світ того часу. Але ви лише вдумайтеся:

• цифри роботи ЕОМ: до 2000 годин на відмову;

• мінімум схем і систем команд;

• мінімум затрат апаратів;

• можливість вибору структури праці;

• уніфікація;

• висока надійність;

• можливість розв’язувати задачі незалежно від їхнього обсягу. 

У той час це справило ефект бомби, що вибухнула. Звісно, відголоски «вибуху» першими притягнули тодішню радянську армію. Спершу “Карат” працював виключно для військових, його використовували у надводних і підводних суднах. Загалом налічують до 60-ти різних способів роботи. З часом розробили систему для вирішення завдань в Інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона АН України. Винахід “Карату” відкрив науковим інститутам України шанс працювати з багатьма системами обробки, керування, контролю інформації. Однак ця ЕОМ перш за все призначена для використання у складних умовах. 

«Батьки» Карата

Старт нетрадиційної комп’ютерної арифметики

Ще одне прізвище в історії ІТ, яким може пишатися Україна. Ім’я Ізраїля Яковича Акушського у колах ІТ-спеціалістів асоціюється з прискоренням обчислювального процесу. Вчений розробив машину, здатну виконувати більше 1 млн операцій на секунду. Його схеми розв’язали задачі часів Гаусса, Ферма, Ейлера. Але проекти Акушського різко… припинили. Бонзи в СРСР кричали: “Наші наукові центри не будуть працювати на західні країни!” Втім, одночасно з Україною (тоді у складі СРСР) у США, Великобританії, Японії запатентували схожі ЕОМ. А в нас винаходи використовували лише з метою освіти для юного покоління інженерів. 

Як створити універсальну машину для управління? 

Саме над цим у середині ХХ століття ламали голови українські науковці. Завдання вирішили в Обчислювальному Центрі АН УРСР. Створили машину для управління широкого призначення “Дніпро” (випускали з 1961 по 1971 роки). Знадобилося 3 роки на розробку, а за наступні 10 років випустили 500 подібних ЕОМ.  

Машина “Дніпро”:

• щоб контролювати та управляти технологічними процесами, складними фізичними експериментами;

• для вивчення проблем у алгоритмізації;

• переклад із адресної мови програмування на інше ПЗ;

• виконувала 88 команд;

• займала 35-40 кв.метрів;

• представляла числа з комою, фіксованою перед старшим розрядом.  

Підготовка фахівців 

Коли усе починалося, на території України було не надто багато варіантів для здобуття освіти власне у царині ІТ. Фахівців готували для роботи у науково-дослідних інститутах, промислових підприємствах, конструкторських бюро. Найбільше абітурієнтів приваблював Київський політехнічний інститут ім. І.Сікорського та Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. Спеціалізації ввели на радіотехнічному факультеті. В одному із київських технікумів створили фах “Підготовка техніків-операторів ЕОМ”.

У школах організовували лекції, конкурси, олімпіади, щоб зацікавити учнів і учениць.У 1960 році видано “Элементы теории электронных цифровых вычислительных машин” - підручник для широкої категорії інженерів, системотехніків, програмів. Для університетів розробили навчальні програми…

Попри закритість СРСР, українські наукові розробки не пропали надаремно. У що це вилилося? Станом на 2021 рік Україна на 1-му місці в світі за кількістю ІТ-спеціалістів. Найбільше їх у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Дніпрі, Вінниці. Українці працюють у більш ніж 100 провідних міжнародних компаніях, наш ринок фахівців популярний за кордоном. Мабуть, ви чули про такі стартапи, як Preply, Grammarly, IBlazr, PetCube, Ecoisme? Так-от, усе це – наші люди. Багато зарубіжних ІТ-фірм представлені в Україні, що виводить державу у найкращі світові рейтинги.

Що ж далі? Будемо прогнозувати. Втім, світле майбутнє українського ІТ бачимо чіткіше, аніж стагнацію…