Об’єднуємося заради перемоги!

За 22 роки незалежності в Україні було чимало уроків  Майдану. На жаль, ані після акції "Україна без Кучми", Помаранчевої революції 2004 року, Податкового Майдану, акції «Повстань, Україно!» соціальні протиріччя не були вирішені, обіцянки не були здійсненні, надія і сподівання були зруйновані амбіціями політиків, їхніми інтригами, зрадами та меркантильними інтересами. Залишилося лише людське розчарування!

За останній рік  євроінтеграція стала одним із ключових меседжів, яка заполонила нашу свідомість, нам захотілося відчути себе європейцями. Однак 21 листопада 2013 року свідомість отримала наступну інформацію: уряд вирішив призупинити процес підготовки до укладання угоди про асоціацію з ЄС. Таке рішення викликало обурення у суспільстві.

22 листопада на Майдан знову вийшли люди, яким не подобаються дії влади. Опозиція організувала свій мітинг мотивуючи це тим, що тільки політичні партії можуть правильно організувати опір владі.

Ми - українці домагаємося підписання Угоди про асоціацію з ЄС - це добре. Таку вимогу треба виокремити і наполягати на ній. Треба йти на Майдан і змушувати політиків діяти так, як хоче громадськість.

Проте, що буде після 29 листопада? Перемога чи поразка? Можна припустити, що щось таки буде. Але що далі? Підпише Янукович Угоду - ми будемо радіти, але влада буде діяти за своєю логікою. Ми розчаруємося у Майдані. Не підпише - хтось закличе на барикади, а хтось розчарується і не піде. Як же ж не хочеться розчарувань!

Перемога Ющенка на виборах у 2005 році стала можливою, як і проголошення Незалежності у 1991 році, завдяки єдності і високій активності громадянського суспільства і політиків. Але нам усім вистачило єдності тільки для того, щоб забезпечити обрання Ющенка президентом, а Тимошенко прем’єром. Далі було розчарування. Такі ж розчарування були у Єгипті, Тунісі, Грузії…

369 днів влади  Мурсі відзначилися браком реформ, що відштовхнуло активістів і реформістів від співпраці з владою, а також обмеженим, монополістичним стилем управління, який призвів до відчуження усіх політичних сил включно з колишніми союзниками. У Грузії, після перемоги Саакашвілі, його соратниця Бурджанадзе пішла проти свого нещодавнього союзника. Чим не Україна після Помаранчевого майдану?

Просто ніхто не думав, що робити після перемоги…

Сьогодні, маючи чергову активність громадян, пропоную усім здравомислячим  українцям подумати, а що буде після Євромайдану?

Нам треба розробити громадську стратегію розвитку України. Можливо навіть без професійних політиків, які вже показали, що на креативність вони не здатні. Ми повинні створити документи, які б гарантували сталий розвиток суспільства і держави. Щоб ніхто, хто б не прийшов до влади, не міг використовувати суди і правоохоронні органи для узурпації влади; щоб посадовці служили народу, а не начальникові; щоб громадянське суспільство впливало на владу, а не боялося її. І одним із таких законів може бути Закон  «Про владу в Україні», який дасть можливість громадянам реально контролювати чиновників, суддів і політиків, а не лише сподіватися, чекати нового Месію, нового Майдану і, можливого,  нового розчарування.

Об’єднуємося заради майбутнього!