Щоб ніхто, хто б не прийшов до влади, не міг використовувати суди і правоохоронні органи для узурпації влади; щоб посадовці служили народу, а не начальникові; щоб громадянське суспільство впливало на владу, а не боялося її
За 22 роки незалежності в Україні булочимало уроків Майдану. На жаль, аніпісля акції "Україна без Кучми", Помаранчевої революції 2004 року, ПодатковогоМайдану, акції «Повстань, Україно!» соціальні протиріччя не були вирішені,обіцянки не були здійсненні, надія і сподівання були зруйновані амбіціями політиків, їхнімиінтригами, зрадами та меркантильними інтересами. Залишилосялише людське розчарування!
За останній рік євроінтеграція стала одним із ключовихмеседжів, яка заполонила нашу свідомість, нам захотілося відчути себеєвропейцями. Однак 21 листопада 2013 року свідомість отримала наступнуінформацію: уряд вирішив призупинити процес підготовки до укладання угоди проасоціацію з ЄС. Таке рішення викликало обурення у суспільстві.
22 листопада на Майдан знову вийшли люди, яким неподобаються дії влади. Опозиція організувала свій мітинг мотивуючи це тим, щотільки політичні партії можуть правильно організувати опір владі.
Ми - українці домагаємося підписання Угоди про асоціацію з ЄС - цедобре. Таку вимогу треба виокремити і наполягати на ній. Треба йти на Майдан ізмушувати політиків діяти так, як хоче громадськість.
Проте, що буде після 29 листопада? Перемога чи поразка?Можна припустити, що щось таки буде. Але що далі? Підпише Янукович Угоду - мибудемо радіти, але влада буде діяти за своєю логікою. Ми розчаруємося уМайдані. Не підпише - хтось закличе на барикади, а хтось розчарується і непіде. Як же ж не хочеться розчарувань!
Перемога Ющенка на виборах у 2005 році стала можливою, які проголошення Незалежності у 1991 році, завдяки єдності і високій активності громадянськогосуспільства і політиків. Але нам усім вистачило єдності тільки для того, щобзабезпечити обрання Ющенка президентом, а Тимошенко прем’єром. Далі булорозчарування. Такі ж розчарування були у Єгипті, Тунісі, Грузії…
369 днів влади Мурсі відзначилися браком реформ, щовідштовхнуло активістів і реформістів від співпраці з владою, а такожобмеженим, монополістичним стилем управління, який призвів до відчуження усіхполітичних сил включно з колишніми союзниками. У Грузії, після перемогиСаакашвілі, його соратниця Бурджанадзе пішла проти свого нещодавнього союзника.Чим не Україна після Помаранчевого майдану?
Просто ніхто не думав, що робити після перемоги…
Сьогодні, маючи чергову активність громадян, пропоную усімздравомислячим українцям подумати, а щобуде після Євромайдану?
Нам треба розробити громадську стратегію розвиткуУкраїни. Можливо навіть без професійних політиків, які вже показали, що накреативність вони не здатні. Ми повинні створити документи, які б гарантувалисталий розвиток суспільства і держави. Щоб ніхто, хто б не прийшов до влади, неміг використовувати суди і правоохоронні органи для узурпації влади; щобпосадовці служили народу, а не начальникові; щоб громадянське суспільствовпливало на владу, а не боялося її. І одним із таких законів може бути Закон «Про владу в Україні», який дасть можливістьгромадянам реально контролювати чиновників, суддів і політиків, а не лише сподіватися,чекати нового Месію, нового Майдану і, можливого, нового розчарування.
