Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
22.02.2016 14:00

Закон - ніщо. Апеляція - усе!

Суддя Хмельницького окружного адміністративного суду

Але безперечно існують винятки, які підтверджують підставність деяких публічних звинувачень. Ті самі винятки, які підривають авторитет не лише окремих суддів, але й усієї судової системи держави в цілому. І найцікавіше те, що про такі факти переважно не

Протягом останніх років   однією з найбільш актуальних  тем у політикумі та юридичній блогосфері  є   судова реформа  та  очищення судової системи від різних негативних явищ. Хіба що лінивий  не вважає своїм обов’язком долучитись до атак на суддів, називаючи усіх підряд негідниками  та корупціонерами. Що  сказати…вимога часу…

Я звісно ж не можу погодитись з такою огульною критикою судової системи в цілому і всіх суддів без винятку, тому що не лише вважаю, але і знаю, що в судовій системі працюють у переважній більшості  професіонали,   люди  з великим позитивним досвідом роботи, високими моральними  якостями,  чесні та принципові люди. Тому оті нищівні атаки на весь суддівський корпус  або  провокації  в ЗМІ, які потім не знаходять  підтвердження,   звісно є  несправедливими і безпідставними.

Але безперечно існують винятки, які підтверджують підставність   деяких публічних звинувачень. Ті самі винятки, які підривають авторитет не лише окремих суддів, але й усієї судової системи держави в цілому. І цікаво те, що про такі факти переважно невідомо широкому загалу, тому що відбуваються вони всередині  «суддівського світу».

Однак саме вони, в сукупності з іншими «побічними ефектами», якими  хворіє  частина судової влади,  і призвели до того, що  усі  судді опинились під прицілом не лише влади, але і суспільства  в цілому.

Уявімо ситуацію. Молодий суддя суду першої інстанції отримує  позовну заяву, уважно вивчає матеріали справи, проводить судовий розгляд за усіма правилами, визначеними Законом,  та приймає законне та обґрунтоване судове рішення.Одна із сторін, як правило та, не на чию користь винесене рішення, подає апеляційну скаргу, оскільки має на це право.

Пізніше  з’ясовується, що законне та обґрунтоване рішення  несподівано стає незаконним і необґрунтованим. І це попри те, що матеріали справи досліджені всебічно та об’єктивно, постанова  добре мотивована і у судді навіть сумніву не могло бути у тому, що вирішити цю справу можна  лише так. Думаєте, таке неможливо?

Ось приклад.Справа проста і зрозуміла,  тому що є конкретна норма підзаконного акту, яка чітко регулює ситуацію. Тобто ні про які оціночні рішення мова не йде. Закон і крапка.

Громадянин звернувся до суду з позовом до  органу соціального захисту населення про зобов’язання вчинити дії щодо переоформлення автомобіля, який належав інваліду. Суддя  постановою  відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки   заява особи  правомірно не задоволена органом  соціального захисту у зв’язку з відсутністю обох умов, встановлених діючим Порядком № 999 (Постанова Кабінету Міністрів України  від 19.07.2006 р.),  за яких він мав право на автомобіль.

Під час розгляду справи суд встановлює, що позивач  по-перше пропустив 6-місячний строк з моменту смерті інваліда, встановлений для сплати залишкової вартості автомобіля. По-друге, станом на момент смерті    інваліда позивач не був зареєстрований за місцем  реєстрації інваліда, як того вимага є вказана Постанова КМУ , у той час як  факт спільного проживання  з  інвалідом   взагалі не мав значення для вирішення спору.

Отже законні підстави для задоволення позову у суду першої інстанції  відсутні.

Постанова суду оскаржується позивачем до апеляційного суду.У подальшому  про справу  забувають, а коли через майже рік вона повертається до  місцевого суду, головуючий дізнається, що його рішення несподівано скасоване!)

Що  ж  відбувається в суді апеляційної інстанції…

Після  відкриття  апеляційного провадження  позивач неодноразово звертається до апеляційного суду з заявою про перенесення судового засідання,  оскільки   тоді  ж ( через півтора місяці  після прийняття постанови адміністративним судом)   ним поданий  цивільний позов  до місцевого загального  суду з метою встановлення юридичного факту постійного спільного проживання з інвалідом. 

У заявах особа прямо зазначає про необхідність отримання такого  судового рішення з метою подальшого вирішення адміністративної справи.

Тут слід пояснити, що   для розгляду апеляції  по адміністративній справі встановлення вказаного   юридичного факту в судовому порядку  окремим рішенням  суду  значення не мало,  а  оцінка  законності   постанови адміністративного суду   ніяким чином не могла залежати від змісту  такого  судового рішення.

Однак колегія суддів  замість того, щоб в межах наданих їй повноважень вирішити вимоги апеляції по суті,    зупиняє  провадження у справі  на підставі  п. 3 ч. 1 ст. 156 КАС України. Мотивує це тим, що оскільки на момент  розгляду апеляційної скарги місцевим  судом не прийняте рішення за заявою позивача  про встановлення факту спільного проживання разом з інвалідом, вирішити вимоги апеляційної скарги  неможливо до вирішення  позовних вимог позивача  у цивільній справі.

Таким чином, передбачаючи ймовірність позитивного вирішення цивільної справи на користь позивача та посилання його у подальшому на таке судове рішення,  суд апеляційної інстанції  свідомо створює умови для подальшого вирішення апеляції  на користь позивача, скасування  законного рішення суду першої інстанції,  порушує  принцип рівності учасників судового процесу, об’єктивності та неупередженості судового розгляду.

Далі, після вступу в законну силу рішенням по цивільній справі, яким встановлений факт спільного проживання, апеляційне провадження було поновлене,  постанова окружного адміністративного  суду скасована, а вимоги апелянта задоволені повністю.

Що ж встигла  зробити  колегія суддів у всього лише  одній окремо взятій адміністративній  справі?
 

В ийш ла за межі наданих повноважень та покла ла   в основу висновків обставини, які не мали значення для правильного вирішення справи . 

Оцінила постанову  окружного суду  з точки зору наявності  нового судового рішення у цивільній справі, при тому що провадження у цій справі було відкрите набагато пізніше після вирішення адміністративної справи.   Крім того,  в розумінні КАС України  це рішення повинне  було вважатись  неналежним  та недопустимим   доказом (стаття 70 КАС) по адміністративній справі.

Зазначила про те, що судом першої інстанції не були взяті до уваги ці обставини (!), хоча місцевий адміністративний суд  дослід ив та надав критичну оцінку  доводам щодо факту спільного проживання. 

Навела  у рішенні недостовірну інформацію, яка прямо суперечила письмовим доказам. 

Вирішила, що поняття «реєстрації» слід тлумачити «через призму спільного проживання»,  прийшовши до висновку про те, що спільне проживання за місцем реєстрації інваліда фактично  є тотожним поняттю самої реєстрації. Зазначене  прямо суперечить чинним нормативним актам, оскільки особа може мати декілька місць проживання, у той час як місце реєстрації у неї може бути  лише одне. Крім того, не наведено будь-якого посилання на джерело такої правової позиції. 

Резюмуючи усі свої фантазії, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що місцевим судом  було порушено норми матеріального права, а також враховано не всі встановлені у справі обставини, що призвело до неправильного вирішення справи ,  о дночасно    взагалі не говорячи про те,  які саме норми матеріального права було порушено та у чому полягає їх порушення. 

Однак  в результаті   цього  постанова суду апеляційної інстанції законна і обґрунтована, підлягає обов’язковому виконанню і  це  навіть ніким  не обговорюється)

Ось така «корпоративна солідарність».

І як можна зрозуміти, питання не у тому, що апеляція виправила  прикру  помилку «несправедливого» місцевого суду.  І не у тому, що апеляція «прикрила» місцевий суд,  порушивши при цьому права людини чи будь-якої іншої особи. 

А у тому, що деякі представники судової влади дійсно почуваються безнаказано та вважають, що  можна виробляти із нормами  Закону  а також  безправними  колегами все, що завгодно і не нести за це ніякої відповідальності.

Н
а жаль, нормами законодавства не передбачена можливість та процедура оскарження  рішень вищестоящих судових органів   саме  суддями першої інстанції. І це дуже погано, тому що суддя  фактично жодним чином не захищений від такого ось свавілля та  маніпулювання поняттями та доказами, коли його роблять «дурним» тому,  що він у подальшому ніяк не зможе відреагувати на подібні факти та захистити себе.

В свою чергу, сторони по справі також не завжди оскаржують такі рішення у зв’язку з різними обставинами,  серед яких відсутність коштів на сплату судового збору, втрата інтересу до справи або надії на отримання законного судового рішення.

Виникає запитання:  що робити суддям, які потрапляють в такі ситуації? Реагувати на це чи мовчати? Писати скарги до   ВККС чи листи  напряму активістам та політикам? 

Чомусь у суддівському середовищі ніби-то і не прийнято піднімати такі теми. Скасували - ну і скасували, одним більше, одним менше, це проблеми низових судів. Але, даруйте,  якщо  рішення скасовується  навіть не через помилку  у праворозумінні  чи оцінці доказів, а просто так,  відверто свавільно, тому що за це нічого не буде, то де насправді  у нас Закон і яка його роль?

П.С. Поки готувався цей матеріал, автору стало відомо про ще одне майже аналогічне рішення  апеляційного  суду, з сумнівним зупиненням апеляційного провадження та подальшим скасуванням постанови на підставі   обставин, які за своєю суттю можуть розцінюватись  лише  як  нововиявлені, а тому передбачають зовсім інший порядок дослідження і інші наслідки...

Зважаючи на подібні історії, приходиш до висновку, що окремі  закиди  про те, що судову систему потрібно негайно очищувати, мають під собою вагомі підстави.
 Це погляд зсередини тієї самої системи..об’єктивно. Один маленький приклад.

UPD.  І наостанок. Багато хто з читачів, хто не вдаватиметься занадто глибоко у деталі цієї ситуації, може сказати, що  апеляційний суд навіть незважаючи на Закон, зробив гарну справу - поновив  певне ніби-то порушене право родича інваліда. Тобто вчинив "справедливо".

Але це не так. У зв'язку з цим просто нагадаю, що метою Порядку № 999  і його норм в першу чергу є не захист майнових прав спадкоємців інвалідів, а прав саме інвалідів. Отже, зобов'язавши вчинити дії щодо відчуження  машини на користь родича інваліда, апеляційний суд таким чином позбавив права на цей автомобіль іншого інваліда, який стояв у черзі на його отримання. Ніхто про це не подумав?

Якщо і по Закону і по справедливості, то потрібно було повернути автомобіль органу соцзахисту, який би у подальшому віддав його іншій людині з особливими потребами.

У цій же ситуації  спадкоємець мав можливість законно отримати право на машину, для цього і  існує встановлена Порядком процедура. Однак вийшло інакше, і  нажаль руками суду автомобіль переданий особі, яка не мала на це права.  Звичайно, що перейматись таким судовим рішенням має також і відповідач, і  коли в такій справі не  подається касаційна скарга,  це також про щось говорить...))

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]