Про важливість окремої думки

Вважаю з необхідне висловити свої думки з приводуРішення Конституційного Суду України від 12 жовтня 2011 року, а особливо щодо  окремої думки судді КСУ В.М. Кампа стосовно зазначеного Ріщення.

Конституційний Суд дав офіційне тлумачення положенням частини четвертої статті 21 Закону України „Про прокуратуру“, яким підтвердив право прокурора у разі відхилення його протесту або ухилення від розгляду звернутися до суду про визнання незаконними як акта відповідного органу, так і рішень, дій чи бездіяльності посадової особи.

Право прокурора на звернення до суду  навряд чи можна заперечувати, тим більше, що таке заперечення може уподібнити нас до деяких прокурорів, які часто намагаються убезпечити певні свої дії та бездіяльність від можливості судового оскарження. Яскравим прикладом є бездіяльність органів прокуратури стосовно заяв про злочин. Адже для з’ясування механізму судового оскарження такої бездіяльності КСУ змушений був почати розгляд справи за заявою громадянина Осетрова.

Однак висловлена В.М. Кампо  окрема думка звертає увагу суспільства на той неприємний факт, що приймаючи рішення у цій нескладній справі, КСУ пропустив дещо дуже важливе.  Мова йде про принцип верховенства права. 

В.М. Кампо абсолютно правий, стверджуючи, що незастосування  принципу верховенства права Конституційним Судом України у справі, яка цього потребує, призводить до звуження  правозахисної функції його рішень.

Вузький та формальний підхід до витлумачення права прокурора на звернення до суду (без урахування складових принципу верховенства права) відкриває шлях реалізації цього права безвідносно до основної мети – захисту прав і свобод людини і  громадянина. Розмиваються встановлені Конституцією України межі здійснення цього права.

Адже і так українська прокуратура є “государєвим оком”, що за всім наглядає і всюди втручається, однак ні за що не відповідає.  Прокурори вважають, що їх стосуються і податки (за наявності державної податкової служби), і експорт та імпорт товарів (за  наявності митниці) і ще багато чого.

А той ентузіазм, з яким українська прокуратура тримається за одіозний “загальний нагляд”, справді мав би знайти краще застосування.

Тому дуже шкода, що КСУ не врахував у рішенні доводи В.М. Кампа про наявність у регулюванні питань загального нагляду законодавчої колізії.

Українське суспільство чекає від Конституційного Суду не тількиі не стільки вирішення тих чи інших правових казусів (що теж потрібно і дуже корисно). Ми сподіваємось, що Конституційний Суд і надалі висловлюватиме ґрунтовно опрацьовані правові позиції, спрямовані на утвердження в Україні принципу верховенства права.

Це тим більше необхідно в умовах, коли державні чиновники часто принципу верховенства права “впритул не бачать”, прикриваючи вої протиправні дії та бездіяльність тенденційно витлумаченими пунктами законів та інструкцій.