Підвищення кваліфікації українських адвокатів. Ленінський підхід ВККА.

« Адвокатов надо брать в ежовые рукавицы и ставить в осадное положение, ибо эта интеллигентская сволочь часто паскудничает » .

«… все же лучше адвокатов бояться и не верить им… »

  На мою думку саме від цих ленінських цитат відштовхнулася  наша поважна Вища кваліфікаційна  комісія адвокатури при Кабінеті Міністрів України, встановлюючи порядок підвищення кваліфікації українських адвокатів.

Всім  відомо, що відповідно до статті 92 Конституції виключно законами України визначаються основи організації та діяльності адвокатури. Також всім відомо, що серед професійних обов'язків адвоката, визначених ст. 7 чинного Закону України "Про адвокатуру", не передбачено обов'язок підвищення кваліфікації та вдосконалення професійної майстерності.

Можна правда говорити, що цей обов'язок встановлюється рядом інших актів.

Наприклад, відповідно до статті  10 Правил адвокатської етики, адвокат зобов'язаний незалежно від сфери своєї переважної спеціалізації, якщо така має місце, підтримувати на належному рівні знання у питаннях, з яких він згідно з чинним законодавством зобов'язаний надавати юридичну допомогу за призначенням органів слідства або суду, а також безкоштовно. Адвокат має постійно працювати над вдосконаленням своїх знань і професійної майстерності, володіти достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві.

Дотримуватися адвокатської етики  кожен адвокат зобов’язаний, це передбачено і Присягою адвоката України.

Однак, по-перше, саме поняття етичної норми передбачає перш за все добровільне дотримання.

По-друге, вдосконалення  знань і професійної майстерності це одне. А вкрай формалізований порядок підвищення кваліфікації – зовсім інше.

Приймаючи 3 вересня 2010 року рішення про затвердження Порядку ВККА фактично визнала повний провал багаторічної діяльності КДКА у формуванні адвокатського корпусу.

Виявляється, адвокати без формального Порядку підвищення кваліфікації, без системи балів та без  загрози притягнення до відповідальності самі добровільно підтримувати на належному рівні свій рівень кваліфікації не здатні.

А тому, керуючись відомими «заповітами Ілліча» ВККА вирішила взяти адвокатів в «ежо вые рукавицы».

А що ж робити ? Адже треба « адвокатов бояться и не верить и м » ?

Адвокатура – вільна і незалежна професія. Такою вона поки що залишається в Україні. Однак нас весь час намагаються до чогось примусити. Причому, не вороги чи державні чиновники, а власні колеги. Люди, що називають себе адвокатами.

Примусити об’єднатися в єдину професійну організацію.

Примусити підвищувати свою кваліфікацію.

Я в жодному випадку не вважаю ні об’єднання, ні підвищення кваліфікації чимось поганим.

Однак мені чомусь більше подобається, коли мене переконують, ніж коли намагаються змусити. Але переконувати, це так не по-ленінськи.

Нікколо Макіавеллі слушно зауважив, що ніщо в світі не вірно саме по собі, але все – відповідно до обставин.

Дорога ложка до обіду, а об’єднання у професійну організацію і підвищення кваліфікації теж здатні зіграти дуже позитивну роль у свій час і за сприятливих обставин.

І саме відповідно до сучасних обставин запровадження обов’язкового   формального порядку підвищення кваліфікації адвокатів з балами та сертифікатами в жодному разі не може вважатися вірним та обґрунтованим рішенням.

Юридична професія розколота на адвокатів і «фахівців».

Масштаби порушень професійних прав і гарантій адвокатів давно досягли критичного рівня і продовжують зростати.

Здавалося, час відкрито і безкомпромісно, не остерігаючись конфліктів, вживати заходів до захисту адвокатських прав. Примушувати чиновників поважати адвокатуру.

Але, як виявилося, керівники української адвокатури конфліктувати з порушниками адвокатських прав налаштовані не дуже.

Є більш спокійні заняття. Підвищення кваліфікації, наприклад.