Що має перевагу: обов'язкові норми закону чи "системне тлумачення норм" Верховного Суду? Відповідь є у справі №640/7583/19.
29 липня Верховний Суд направив справу щодо оскарження постанови Кабінету Міністрів України №46 на новий розгляд.
Я умисно не коментував це рішення Верховного Суду до отримання повного тексту рішення. І ось, рішення з’явилось в реєстрі і… я розумію чому довіра до Верховного Суду згідно останніх опитувань менше 2% , тобто її немає.
Спочатку хочу нагадати, що суди першої і апеляційної інстанції визнали постанову Кабінету Міністрів України №46 протиправною через порушення процедури прийняття (справа №640/7583/19).
Згідно встановленої законодавство процедури, будь який проєкт регуляторного акта підлягає погодженню з Державною регуляторною службою України.
Основним порушенням при прийняті 46 постанови було те, що розробник проєкту (Міністерство внутрішніх справ) направило спочатку до регуляторної служби невеличкий проєкт без особливо значних змін в чинне законодавство. Отримавши погодження від регуляторної служби, МВС змінило повністю первинний проєкт і направило змінений проєкт на погодження до інших органів державної влади.
Все це було встановлено судами першої та апеляційної інстанції. Основною правовою підставою скасування 46 постанови було:
1) Порушення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (далі – Закон №1160) (ч.6 ст.21, ст.25);
2) Порушення Регламенту Кабінету Міністрів України (ч.1 §40).
Але рішення Верховного Суду нагадує радянську репризу: «тут ми граємо, тут не граємо, а тут пляма - рибу загортали».
Імперативні норми, які зобов’язують після внесення суттєвих змін направити проєкт на повторне погодження до Державної регуляторної служби України, Верховний Суд розтлумачив на свій лад.
Далі я буду наводити висновки Верховного Суду з його рішення.
В пункті 104 рішення, Верховний Суд зазначає: «Тобто, погодження з Державною регуляторною службою не є суто формальною вимогою, оскільки на цьому етапі здійснюється перевірка відповідності проекту регуляторного акта вимогам статей 4, 5, 8 і 9 Закону № 1160-IV.»
Суди першої та апеляційної інстанції посилались в своїх рішеннях на порушення частини 6 статті 21 Закону №1160 яка встановлює, що після доопрацювання проекту регуляторного акта та/або відповідного аналізу регуляторного впливу з урахуванням наданих зауважень та пропозицій цей проект подається у встановленому цим Законом порядку на повторне погодження до уповноваженого органу.
А Верховний Суд в пункті 110 та 114 рішення зазначає:
«Виходячи із системного тлумачення положень частин четвертої - сьомої статті 21 Закону № 1160, повторне погодження проекту регуляторного акта з Державною регуляторною службою законодавчо передбачено лише у випадку прийняття цим органом рішення про відмову у погодженні такого проекту та після врахування розробником зауважень та пропозицій, які стали підставою для такої відмови».
«Отже, Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про поширення на спірні правовідносини дії частини шостої статті 21 Закону № 1160-IV, якою визначено, що після доопрацювання проекту регуляторного акта та/або відповідного аналізу регуляторного впливу з урахуванням наданих зауважень та пропозицій цей проект подається у встановленому цим Законом порядку на повторне погодження до уповноваженого органу.»
На думку Верховного Суду після внесення змін в раніше погоджений проєкт його непотрібно подавати на повторне погодження.
Тепер щодо висновків Верховного Суду щодо порушення норм Регламенту Кабінету Міністрів України.
Частина перша §40 Регламенту КМУ встановлює, що якщо на етапі підготовки проекту акта Кабінету Міністрів України в результаті врахування розробником зауважень заінтересованих органів проект акта Кабінету Міністрів або окремі його положення, погоджені іншими заінтересованими органами, зазнали змін, що суттєво змінюють проект акта Кабінету Міністрів України, проект у відповідній частині підлягає повторному погодженню такими органами.
Далі наводяться цитати з рішення Верховного Суду пп.пп.118,120,135,136,142,146.
«На етапі підготовки проекту акта Кабінету Міністрів України, виходячи зі змісту §§ 32, 33, 37, 40 Регламенту, головний розробник такого проекту зобов`язаний погодити його зі всіма заінтересованими органами, якими є інші, крім розробника, органи виконавчої влади, до компетенції яких віднесено питання, що потребує врегулювання, і які беруть участь у його розробленні або погодженні, а також з Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком випадків, встановлених § 32 Регламенту)».
«Положення частини першої статті §40 Регламенту встановлюють, що, якщо на етапі підготовки проекту акта Кабінету Міністрів України в результаті врахування розробником зауважень заінтересованих органів проект акта Кабінету Міністрів або окремі його положення, погоджені іншими заінтересованими органами, зазнали змін, що суттєво змінюють проект акта Кабінету Міністрів України, проект у відповідній частині підлягає повторному погодженню такими органами».
«При цьому, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що проект постанови у зміненій вже після погодження редакції не міг бути розглянутий та схвалений Урядом за відсутності відповідного погодження Державної регуляторної служби України, оскільки ступінь суттєвості внесених змін/уточнень та їх регуляторний вплив визначає (перевіряє) саме Державна регуляторна служба України».
«Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки судами не враховано, що текст проекту акта Кабінету Міністрів України може зазнавати змін як на етапі його підготовки, так і після отримання погодження Державної регуляторної служби України, а також після проведення засідань урядових комітетів та Уряду, якщо було прийнято рішення про врахування принципових змін і зауважень».
«Суди попередніх інстанцій також не з`ясували на якому з етапів роботи з проектом акта зауваження, які змінили зміст вже погодженого Державною регуляторною службою проекту, були враховані та чи вирішувалося розробником питання про необхідність погодження зміненого тексту проекту із заінтересованими органами. Крім того, суди не з`ясували джерела появи інших змін, які було включено до остаточної редакції оскаржуваної постанови, а також порядок погодження таких змін».
«У цій справі судами попередніх інстанцій не було установлено всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Судами першої та апеляційної інстанцій було установлено численні відмінності у редакціях тексту проекту оскаржуваної постанови, погодженого з Державною регуляторною службою 09 лютого 2018 року, і тексту оскаржуваної постанови, затвердженого Урядом. Водночас судами не установлено обставин щодо всієї процедури підготовки, розгляду і прийняття оскаржуваної постанови, що позбавляє можливості Верховний Суд зробити висновок про дотримання або порушення відповідачем вимог Закону № 1160 - та Регламенту при підготовці, розгляді і прийнятті оскаржуваної постанови, а також оцінити доводи касаційних скарг про наслідки порушення такої процедури, якщо вони мали місце».
Тобто, Верховний Суд спочатку зазначає про неправомірне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм Закону №1160, потім зазначає про не установлення обставин щодо всієї процедури прийняття оскаржуваної постанови, що позбавляє можливості зробити висновок про дотримання чи порушення вимог Закону №1160.
