Сексуальні злочини як вид зброї російських солдатів

Сексуальні злочини супроводжували усі війни, в яких брала участь Росія. І Україна, на жаль, у цьому контексті не стала виключенням. З початку анексії Криму та окупації Донбасу міжнародні та національні правозахисні організації фіксували окремі випадки зґвалтувань. Проте, після 24 лютого 2022 року їх кількість набула нечуваного раніше масштабу. Офіс генерального прокурора розслідує 171 випадок сексуального насильства з боку російських військовослужбовців. Серед постраждалих 75 жінок,  39 чоловіків, 13 – неповнолітніх. Як зазначається у звіті ООН вік постраждалих від чотирьох до більш як вісімдесяти років. Випадки зґвалтування, які поєднуються з тортурами та жорстким і нелюдським поводженням щодо постраждалих фіксуються у більшості населених пунктів, які перебували під контролем військовослужбовців збройних сил Росії.

Особливості сексуальних злочинів у військовий час – критерій згоди не працює, а строків давності немає 

Важливо зазначити, що у військовий та мирний час діють різні підходи до складу сексуального злочину.Зокрема, згідно міжнародного права у воєнний час не може застосовуватись чинник «згоди», адже примус передбачається за замовчуванням, з огляду на те, що  особа, що вчиняє сексуальне насильство є військовим зі зброєю, а постраждалим від сексуального злочину є беззахисна цивільна особа.

І хоча Кримінальний кодекс України прямо не містить згадки про сексуальні злочини під час війни, це вид злочинів підпадає під поняття «інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами», що вказане в статті Стаття 438 Кримінального кодексу України. Покарання за такий вид злочину за національним законодавством –  від восьми до дванадцяти років, а у разі поєднання з умисним вбивством – від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі. Наразі, згідно даними Офісу генерального прокурора вже є два випадки заочного засудження за сексуальні злочини військовослужбовців збройних сил Російської Федерації.

У міжнародному праві перелік сексуальних злочинів чітко вказаний у основних документах міжнародного кримінального та гуманітарного права. Відтак, зґвалтування, сексуальне рабство, примушення до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація та будь-яка інша форма сексуального насильства є воєнним злочинок відповідно до 8 статті Римського статут, який Україна не ратифікувала проте здійснила його визнання щодо злочинів, які наразі відбуваються на території України, шляхом надсилання відповідних заяв до Міжнародного кримінального суду. Також, Протокол ІІ до Женевської Конвенції від 12 серпня 1949 року забороняє будь-які знущання  над  людською гідністю,   зокрема,   образливе поводження,  зґвалтування,  примус  до проституції або непристойне посягання у будь-якій формі.

Багато осіб, що постраждали від сексуального насильства не дають свідчення. Це пов’язано з їх психологічним станом, недовірою до правоохоронних органів, страхом повернення воєнних дій та повторенням злочинів. Також, як вказано у звіті ООН у випадку смерті, сексуальний злочин може залишитись не зафіксованим та не розкритим через те, що звіти про розтин часто зосереджені на безпосередній причині смерті, а не на всій травмі, яку зазнали жертви, через брак ресурсів або прохання сімей не проводити патологоанатомічний огляд. Проте, важливо зазначити, що воєнні злочини не мають терміну давності, а отже притягнути винних до відповідальності можна буде і пізніше – коли особи будуть готові свідчити.

Сексуальні злочини були скрізь, де знаходились російські солдати

Якщо подивитись звіти про воєнні злочини, які вчинялись військовослужбовцями збройних сил Російської Федерації, то можна помітити спільну тенденцію – сексуальні злочини були елементом терору і підкорення місцевого цивільного населення. Окрім цього, свідчення жертв зґвалтувань вказують на прояви геноциду з боку російських солдат під час різних воєнних дій. Можна побачити окремі свідчення з різних місць, де російські військові ґвалтують і б’ють жінок «аби вони більше ніколи не мали дітей». Про один із таких випадків, який відбувся під час Другої чеченської війни, повідомляє Міжнародна правозахисна організація «Human rights watch» Алісу забрали до підвалу біля контрольного пропускного пункту. У підвалі було четверо російських солдатів, які звинуватили її у тому, що вона працює снайпером. Вони дали їй гвинтівку та наказали розібрати, зібрати та вистрілити. Аліса розповіла Human Rights Watch, що ніколи не тримала гвинтівку та не знала, як з нею поводитись. Один з солдатів вдарив її зап'ястям або кулаком, і Аліса впала на підлогу. Двоє інших солдатів почали бити її ногами. Солдати сказали Алісі: "Ти ніколи більше не матимеш дітей". Потім вони зґвалтували її.

Під час Російсько-Грузинської війни також були масові випадки зґвалтувань російськими солдатами. Про один із таких випадків розповідає вчителька математики із сільської школи. «Одна дівчина з п’ятого класу, була скривавлена, схопила мене за ноги і запитала, чи варто жити. Коли я намагався переконати її вирватися, іншу молоду дівчину повернули до будівлі школи після того, як її зґвалтували, і виглядало так, ніби вона знепритомніє від усієї травми. Вона попросила води, і один невисокий, але суворий російський солдат, чиє обличчя я пам’ятаю досі, піднявся на віконне скло над молодою дівчиною, помочився їй у рот і сказав: «Ось твоя вода». Це те, на що грузини заслуговують».

Коаліція громадських організацій та ініціатив «Справедливість заради миру на Донбасі» у своєму звіті «Ті, що пережили пекло: свідчення жертв про місця незаконних ув’язнень на Донбасі» за 2015 рік вказують, про випадки побиття вагітних жінок в Україні. У результаті катувань та побиття одна із них втратила дитину. «Я просила мене не бити, казала, що вагітна. Вони сказали, що «дуже добре, що укропівська дитина помре». Нас били всім, що завгодно: і прикладами, і ногами, і бронежилетами, які в нас знайшли. Били по всіх частинах тіла. Об мене гасили цигарки, зав'язали очі малярною стрічкою. Я на той момент була на третьому місяці вагітності, і в результаті побиття у мене почалася кровотеча. Я втратила свідомість [...]"

Після повномасштабного вторгнення з боку Російської Федерації в Україну Офіс Генерального прокурора створив спеціалізоване управління, яке займається  досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, пов'язані із сексуальним насильством. Прокурори управління розробляють нові методики роботи із жертвами сексуального насильства аби запобігти їх ретравматизаації. За останніми даними, найбільше жертв сексуального насильства Офіс Генерального прокурора зафіксував у Херсонській (65) та Київській областях (52).

Проте, хочеться вірити, що рано чи пізно, але покарання отримають усі причетні до воєнних злочинів в Україні. У національних судах – безпосередні виконавці, у міжнародному суді –вище військове та політичне керівництво Росії. І як ми бачимо, міжнародна спільнота вже зробила перші кроки для притягнення воєнних злочинців до відповідальності – видавши ордер на арешт Путіна, нехай поки що навіть лише за одним із видів злочину.