Так, вони теж вигорають!

Як психологи та соцпрацівники, керівники гуманітарних проектів виснажуються під час війни і що з цим робити?

Чим довше триває війна, тим більший запит українців на психосоціальні послуги.

Стрес від обстрілів, переїзд у чуже місто, емоційне вигорання, травматичні емоції через пережите насильство… Список причин, що спонукають людей звертатися за підтримкою, можна продовжувати.

Хто ж приходить їм на допомогу у ці складні моменти?

Це – психологи, які супроводжують клієнтів крізь переживання, шукають разом із ними емоціний ресурс та віру в себе.

Це – соціальні працівники, які, буквально тримаючи клієнтів за руки, допомагають їм розпочинати життя наново.

Це – керівники та координатори гуманітарних проєктів, які забезпечують постраждалим можливість взагалі отримати кваліфіковану допомогу й підтримку.

Але є важливий нюанс, про який мало хто говорить. Усі вони – теж люди і так само емоційно виснажуються.

Їм теж може бракувати психологічного ресурсу та сил. Вони так само можуть хвилюватись, стресувати та засмучуватись. Їм так само може бути потрібна підтримка.

********

«Переживати найскладніші дні війни мені допомагає підтримка рідних та знання технік самодопомоги. Але частина близьких та друзів зараз на війні. Й найгірше – втрачати їх», – розповідає Юлія Мудра. Вона – одна з психологів нашого гуманітарного онлайн-проєкту SafeWomenHUB.

Юлія з Миколаївщини – регіону, який чи не найбільше постраждав під час повномасштабного вторгнення.

Початок великої війни Юлія зустріла вагітною, тож евакуація у більш безпечне місце стала для неї подвійним викликом. 

Зараз Юлія, як відзначає сама, почувається більш стресостійкою. Власний досвід допомагає їй у роботі з клієнтами, яким довелось пережити подібні випробування.

«Коли ти сам прожив певні речі, у клієнтів зростає довіра до тебе», – відзначає Юлія.

Особистий досвід пережитого під час війни допомагає у роботі з клієнтами і її колезі по проєкту SafeWomenHUB – психологині Тетяні Франчук.

«На початку повномасштабного вторгнення я з дітьми була вимушена евакуюватися з Вишневого, що на Київщині, до Варшави. Розлука з чоловіком, страх за дітей і майбутнє – досвід, який  допомагає мені тепер краще розуміти клієнток, котрі так само опинились далеко від дому і проходять адаптацію на новому місці», – розповідає Тетяна.

 Каже: підтримка колег, відвідування супервізій, а також віра в перемогу України допомагає їй тримати себе в психологічному тонусі.

«Ми всі стали сильнішими. Відбулась переоцінка цінностей, прийшло розуміння, що можна обходитись дуже невеликою кількістю речей й при цьому комфортно почуватися, продовжувати працювати», – говорить Ганна Лемешко – координаторка проєкту SafeWomenHUB, у якому працюють Юлія та Тетяна.

Її родина теж постраждала під час війни: потрапила під окупацію на Луганщині та мусила тікати у більш безпечне місце через свою чітку проукраїнську позицію.

 «Місяць ми жили в окупації. Одразу не виїхали, тому що довкола були вибухи, вони були всюди. У нас зник зв’язок та комунікація із зовнішнім світом, ми намагалися зорієнтуватися, яким чином можемо виїхати, щоб не потрапити у халепу», – пригадує Ганна. Зараз вона та її команда надає психосоціальну допомогу жінкам і дівчатам, які так само постраждали від війни.

********

Підтримка фахівців, які надають психосоціальні послуги, – така ж важлива, як і допомога, яку вони надають своїм клієнтам. Ми маємо турбуватися про тих, хто сам турбується про інших.

Для цього можна проводити регулярні та якісні супервізії для команд, консультаційну підтримку фахівчині, фахівцю чи членам їх родини, у випадку кризової ситуації, а також різноманітні групові активності та групову терапію.

Усе це наша організація HealthRight International (Право на здоров’я) в Україні уже впроваджує для працівників своїх проєктів на основі програми «Турбота про тих, хто надає допомогу» або Caring for the Carers.

У чому її перевага?

Вона базується на широкому спектрі наукових досліджень і теоретичних підходів, включає елементи, запозичені та адаптовані з ініціатив Colorado School of Public Health щодо добробуту персоналу та моделей його навчання.

Нещодавно, в Нью-Йорку, в рамках Комісії ООН зі становища жінок та дівчат, спільно зі школою громадського здоров’я Нью Йоркського університету я мала можливість розповісти про реалізацію ініціативи «Турбота про тих, хто надає допомогу» (Caring for the Carers) для міжнародної спільноти, а також для тих, хто працює в Україні. Слухачі заходу задавали багато питань та змогли з перших вуст дізнатися про глобальні виклики громадських організацій в країні, яка захищається від агресора третій рік поспіль.

Дехто із наших співробітників також користується послугами Всеукраїнської програми ментального здоров`я «Ти як?», створеної за ініціативи Першої леді Олени Зеленської.

Для мене як для директорки великої громадської організації соціально-психологічної допомоги надзвичайно важливою є не лише якість послуг, які ми надаємо нашим клієнтам, але й психологічний стан моїх співробітників. Адже саме від них залежить ефективність допомоги людям, які шукають у нас підтримки.