Хто допоможе молодій мамі у скруті – лише держава?

Коли цього лютневого дня ви дивитиметеся з вікна автівки чи своєї затишної квартири на свинцеві хмари, подумайте на мить про молоду жінку з немовлям у руках.

Вона не має тепла — ані хатнього, ані людського. Вона йде вулицями великого міста з однією тільки думкою: де знайти прихисток для своєї дитини? Це — невигадана історія. 

Анна виросла в інтернаті, увійшла у доросле життя без жодного уявлення про сім’ю, про взаємини між людьми загалом. В інтернаті все було регламентовано адміністрацією. Тому дитина в Анни з’явилася «нізвідки» — від випадкового чоловіка, який залишив їй «плід кохання», глибоку травму в серці, а потім кудись зник. 

Анна не знає ані прізвища, ані адреси цього чоловіка — нічого. Життя молодої мами та її дитини летіло у прірву. Аж тут стався маленький проміжний happy еnd. 

Анна звернулася до Соціальної квартири для жінок з дітьми у Києві. Там вона й дитина отримали прихисток, допомогу з одягом, харчами та відновленням документів. Головне — там жінку буквально навчають материнству. 

Як каже психолог Соцквартири, в Анни був «доволі низький материнський потенціал», що означає небажання доглядати за дитиною, розуміти потреби немовля, вкладатися у виховання дитини. Так буває з випускницями сиротинців, так буває у жінок, які не мають підтримки та мотивації жити. 

Сьогодні Анна піклується та доглядає за дитиною досі із допомогою соціальних працівників Соцквартири. Жінка планує влаштувати сина до садочка й орендувати житло. 

В Україні однією з перших установ, куди б могли звертатися усі жінки в складних життєвих обставинах з немовлям на руках —  у ситуації, як в Анни — є центр матері та дитини. В Києві такий державний центр відсутній. Тому в столиці його функції виконують установи, як Соцквартира: шелтери, притулки, центри, створені органами громадянського суспільства. 

У Соцквартирі жінки отримують комплексну та безоплатну допомогу: безпечне місце тимчасового проживання, юридичні та психологічні консультації, сприяння в доступі до медичних послуг, розвиток батьківських навичок за участі соціальних працівників. З 2013 року в Соцквартирі знайшли притулок 135-ть жінок та 142 дитини. Усі їхні історії ретельно занотовані. 

Для європейських жінок у складних життєвих обставинах отримання допомоги в неурядових організаціях — це також норма. Проте там ці організації виконують соціальне замовлення від держави. Такий підхід уже давно довів свою ефективність. Можливість отримання замовлення та державного фінансування сприяє здоровій конкуренції серед громадських організацій. А конкуренція підвищує якість соціальних послуг. 

Наша ж Соціальна квартира до 2021 року включно отримувала фінансову підтримку в межах цільової програми «Київ. Сім’я. Столиця» через Київський центр соціальних служб. Проте уже у 2022 році депутати Київської міської ради не запланували грошей на таке фінансування. 

Так, столиця відкриває свої нові комунальні заклади. І в цьому теж є рація: місто велике, соціально-економічні виклики зростають, зокрема й через пандемію. Але тут постають деякі питання:

• чому місто відмовляється від послуг центру чи притулку, чию успішну модель взяли собі міста по всій Україні?

• чому воно відмовляється підтримувати команду фахівців, які мають досвід вирішення конкретних проблем молодих матерів, вагітних, жінок, які потребують допомоги?

• чому, врешті, місто не хоче зберігати притулки й центри для співпраці в інтересах клієнтів, а також як зразок для навчання персоналу у нових комунальних закладах? 

Відповідь дуже проста: для цього потрібно розуміти як реформувати систему надання соціальних послуг та соціального захисту населення, співпрацювати з тими громадськими та благодійними організаціями, які найкраще знають потреби своїх клієнтів, і тому можуть допомогти у впроваджені реформи. 

Почати варто з міста Києва, яке має достойні фінансові можливості: 840 000 гривень на соціальну послугу притулку для 25 мам з 25 дітьми на рік — абсолютно реалістична й фінансово вигідна сума для столиці. 

Реформа соціальної сфери потрібна в умовах, коли все більше соціальних груп, мамів та татусів, батьків дітей з інвалідністю, тих, хто має залежність та не має реєстрації в громаді, потребують соціальних послуг. Важливо забезпечити достатню кількість надавачів соціальних послуг в містах та громадах, що співпрацюватимуть на професійній основі з гарантіями якості й доступності своїх послуг. Необхідні знання й мотивацію для служіння та допомоги варто шукати не лише в комунальному, а й в недержавному секторі. 

Громадські та благодійні організації, соціально відповідальний бізнес та релігійні установи уже є недержавними надавачами соціальних послуг у певних громадах: відповідно до національного законодавства, міжнародної практики і, що важливо, власної місії, цінностей та стратегічних цілей. 

В Україні наявний нормативно-законодавчий простір для розвитку ринку соціальних послуг шляхом закупівлі соціальних послуг від недержавних надавачів за бюджетні кошти. Кожна територіальна громада, кожне місто має такі повноваження та ресурси. Питання лише в тому, чи здатні вони реалізувати ці повноваження, якісно оцінювати потреби населення у соціальних послугах, розподіляти власні ресурси для задоволення потреб своїх жителів у соціальних послугах. 

Соціальне замовлення — це один із можливих інструментів залучення недержавних надавачів до надання соціальних послуг. Воно врегульоване Законом України «Про соціальні послуги» та низкою нормативно-правових актів. 

А поки в Україні відсутня усталена практика державного фінансування соціального замовлення, притулки та центри з мультидисциплінарними командами фахівців, які мають досвід, відпрацьований алгоритм дій для допомоги жінкам та дітям, вимушені самі шукати допомоги.