Світ стрімко наближається до Третьої світової війни

Глобальні безпекові виклики створюють загрози не лише для незалежності окремих країн, а для існування людства на планеті Земля.

На мій погляд, цього разу ми не побачимо повторення Карибської кризи жовтня 1962 року та затяжну Холодну війну , зрештою, вона вже триває щонайменше 10 років. Кеннеді та Хрущов сильно відрізняються від сьогоднішніх лідерів США та РФ, і ми це бачимо по вчинках та повідомленнях в пресі.
 
Завершується формування альянсів з обох боків і тут важливо не лише на чиєму боці виступатиме Туреччина чи, наприклад, Бразилія, для мене важливіше наскільки готова до таких викликів Україна. Це питання зовсім не риторичне. Останні події змушують зробити висновок про прискорення процесів, а це означає лише те, що часу на підготовку та аналіз сценарних планів зовсім не залишається. Неминуча дезінтеграція найбільшої за розмірами країни з ядерним потенціалом та зміни векторів розвитку європейської цивілізації вимагатимуть нового лідерства та нового порядку денного. У цьому процесі Україна, яка вже заплатила високу ціну за право бути суверенною та незалежною державою, має усі можливості стати регіональним лідером Центральної та Східної Європи, включаючи історично українську Кубань, об’єднану Грузію та Азербайджан. Але для цього потрібно здійснити інституційне перезавантаження, а фактично перезаснування української держави, реалізувати структурні реформи та запропонувати нову адженду стратегічним партнерам та сусіднім країнам. Чи готова українська політична еліта та суспільство до цього? На превеликий жаль, відповідь на це питання - ні. Ми застрягли між поколіннями комсомольців та піонерів, буксуючи в парадигмі гонорової, проте дуже містечкової меньшовартості та перманентних внутрішньополітичних криз. Це все унеможливлює ефективну реалізацію структурних реформ та стрімкий економічний розвиток України, орієнтований на відкрите взаємовигідне партнерство, без якого нереалістичним виглядає можливість суб’єктивізації, адаптивного лідерства та формування регіональних безпекових об’єднань.
 
Залишається сподіватись, що головні союзники України до завтрашніх викликів готові значно краще, ніж ми це бачили під час війни в Грузії в 2008 чи окупації Криму в 2014.