Верховний суд України – перезавантаження системи

Тепер перед Петром Порошенком стоїть складне завдання, як це все підписати. Закон наділяє Президента повноваженнями Британської Королеви. Тобто від нього вимагається лише автограф. Інший варіант - не підписати Указ взагалі також не найкращий. Це означає за

- "Я довго чекати змін на краще?"- запитав Учень

- "Якщо чекати, то довго!" - відповів Майстер.

Цю китайську мудрість згадую кожного разу, коли читаю шквал критики на будь-яку спробу змінити старий курс корабля, котрий був запрограмований або розбитися об рифи, або ж сісти на мілину.

Завжди знайдеться той, хто знає, що капітан все робить не так, все робить неправильно і, фактично, "вбиває" все під корінь. Я розумію, що слово "вбивство" краще продається, аніж слово "будівництво".

Зокрема, вже встигли "вбити" ще ненароджений новий склад Верховного суду України, що ставить під сумнів його легітимність.

Міфічна математика

Веховний суд України повинен мати 200 суддів. Для початку було вирішено «тестово» призначити 120 членів за новими конкурсними правилами. Із цього числа Вища рада правосуддя відібрала 111 кандидатур.

Виношували суддів дев'ять місяців. Не встигли «родити» як окремі активісти-антикорупціонери, попри те, що не брали участі у конкурсному відборі, винесли вердикт, що "у новий Верховний Суд пройшли 80% старих суддів".

По-перше, хочеться спитати, а хто тоді нові судді? Якщо, зі старого складу ВСУ, то серед 120 пройшли лише 5, а серед 111 - лише 4. Тобто, 5% та 3% відповідно. А якщо додати до них суддів, що працювали у касаційній інстанції, виходить 42% - так званих "старих суддів". Арифметика гуляє як на базарі.

Усі решта - так люди, котрі були суддями судів нижчих інстанцій та адвокати з науковцями. Зрештою, у суді мають працювати саме судді, а не сантехніки та двірники. Це так само логічно, як і те, що у лікарні має працювати лікар і бажано з досвідом.

Інша маніпуляція, котру нав'язують активісти, що 30 кандидатів або 25% із тих 120 конкурсантів мають вето "священної судової інквізиції", тобто Громадської ради доброчесності. Це при тому, що у медіа спеціально кидається фраза "обгрунтований висновок громадськості". У мене виникає питання - а ви цей висновок бачили?

Якщо бачили, то може хтось пояснить, що означає досить поширене формулювання «з великою ймовірністю можна сказати, що кандидат недоброчесний»? Можливо, це ноу-хау варто запатентувати? Це ж так зручно! Тоді, наприклад, виробник молока посилає до чортобіса держстандарти і пише на етикетці: "молоко з великою вірогідністю є свіжим"

Або, навіщо тим жінкам УЗД, коли можна прийти до роботодався, сказати "я трішки вагітна" і цього висновку буде достатньо аби піти у декрет.

Деякі "висновки" ГРД здивували навіть експертів Рада Європи. Разом з Асоціацією правників України вони переглянули конкурсантів «заветованих» ГРДешниками і у них виникли сумніви щодо якості великої кількості негативних висновків і здивування чому третина цих висновків пізніше була переглянута.

Своє дослідження провели також експерти Юридичної газети, які дійшли висновку, що лише до 4 осіб!!! із 30 ніби-то недоброчесних можуть бути питання у доброчесності. Відтак, «браку» у призначених та поданих на підпис Порошенку трохи більше 4% відсотків (якщо брати від 120 осіб).

Тим не менше, Вища Рада правосуддя із цих 30-ти затаврованих «священною судовою інквізицією» відсіяла одного, ще чотирьох вирішили перевірити детальніше.

Щодо оновлення, то 24% нових суддів з несуддівської лави - це фантастика для європейської юриспруденції. Під час аналогічних виборів закордоном оновлення вищої судової інстанції складає максимум 5%. Найбільший показнику хіба що у Португалії. Там законом встановлена квота у 10% для "не суддів".

Безкарна "священної інквізиції"

Як виявила перевірка, прискіплива Громадська рада доброчесності часто аналізувала не те, що мала б. Це при тому, що кандидатів просіяли і НАЗК, і НАБУ.

Схоже, що ГРД використовувала «несвіжі» дані або дані з ненадійних джерел. Тому не дивно, що в деяких випадках члени "священної суддівської інквізиції" не могли досягти одностайності в оцінюванні конкретних конкурсантів. Тому, висновок є, але більшості голосів у цього вердикту немає. Але про документ все одно говорять як про "одностайну думку громадськості"

Активісти продовжують нав'язують думку, що усі висновки "аргументовані" навіть попри те, що в окремих випадках проглядається конфлікт інтересів. Адже в ГРД активістами працюють діючі адвокати, котрі отримали унікальну можливість "засудити" суддю за програну справу.

Але найбільше обурення в європейців викликає те, що активісти взялися оцінювати… судові рішення. В розумінні наших більш цивілізованих партнерів, лише суд може аналізувати судові рішень. Не дивно, що експерти Ради Європи вважають, що ГРД перевищила повноваження.

Для оскарження або оцінки судових рішень весь світ користується спеціальними фаховими інститутами, такими як Суд з прав людини, Міжнародний арбітражний суд та інші правові організації. Але тільки у нас кожен таксист знає, як керувати державою, а кожен активіст розуміється яке саме виносити судове рішення.

Можливо цього і не було б, якби ГРД чітко прописала методологію оцінки, обмеживши політ власної фантазії. Тоді, можливо, менше вішали ярлики "недоброчесний" та розкидалися фразами про "вбивство судової реформи". Адже самі члени громадської ради жодної відповідальності за винесенні «вироки», рішення та слова - не несуть.

Попри перелічені недоліки я дуже позитивно сприймаю таке явище, як контроль громадськості. Це та щука, котра не давала розслабитися карасям у суддівських мантіях. А тепер, можна покритикувати самих суддів…

Список ста одинадцяти

В тому списку, що очевидно буде направлено на підпис Президентові - 111 різних людей з різними біографіями. Так, там є багато достойних кандидатів - це і професор кафедри земельного та аграрного права НЮУУ імені Ярослава Мудрого Віталій Уркевич, це і виконавчий директор Української Гельсинської Спілки (УГС) Аркадій Бущенко, це і «кіборг», нагороджений орденом «За Мужність», Олександр Мамалуй, це і відомі юристи з Асоціації правників України адвокат Олена Кібенко та Анна Вронська.

Водночас, у цій судівській бочці меду не обийшлося і без ложки дьохтю. Найбільше обурює чому у списку переможців опинилися судді, корі забороняли мирні зібрання під час Революциї гідності? Це Олександр Золотніков, Ірина Саприкіна та Світлана Пасічник. Як вони туди потрапили?

Мене дивує казус cуддів В'ячеслава Наставного та Сергія Слинько. Саме вони судили Юрія Луценка. Хоча, з іншого боку - це свідчення того, що ні Адміністрація Президента, ні ГПУ не впливали на конкурс. Як кажуть, бачили очі що купували…

Тепер перед Петром Порошенком стоїть складне завдання, як це все підписати. Закон наділяє Президента повноваженнями Британської Королеви. Тобто від нього вимагається лише автограф. Інший варіант - не підписати Указ взагалі також не найкращий. Це означає загальмувати перезавантаження Верховного суду.

Потрібно знайти інший варіант - завізувати список без одіозних суддів. Це досить складна теорема для доведення правниками.

У будь-якому випадку потрібно рухатися вперед, бо якщо нічого не робити - зміни не настануть ніколи.Источник: https://censor.net.ua/b7177