Недоумкуватість чи шкідництво

З настанням травневих свят не лише згадуєш те, що було. Інколи ти з незадоволенням вимушений дивитися на те, що коїться, в тих місцях, де звик гуляти та насолоджуватися краєвидом. Я кажу про пішохідний міст з Володимирської гірки до парку Хрещатий.

Питання звичайно не проте, яким чином це виглядає зараз. Питання про те, що буде внаслідок цього. За твердженням нашої місцевої влади це буде пішохідно-велосипедний міст. Все б нічого, аде є декілька але.

По-перше, ці роботи проводяться поруч із об’єктами  всесвітньої спадщини. Вирубуються дерева. ЮНЕСКО, наприклад, ще в лютому вимагав від міністерства культури призупинити роботи.

Я голосував проти цього проекту на засідання консультаційної ради при КМДА з  охорони культурної спадщини. Не тільки тому, що я архітектор та член Українського комітету Міжнародної ради з питань охорони пам’яток та визначних місць, член архітектурно-містобудівної ради Києва. Це й тому що я – киянин і пишаюся цим. Саме тому я радий бути членом  Наукової ради Фонду сприяння перспективному розвитку міста Києва імені Володимира Поляченка і маю надію, що ми з колегами зможемо хоча б призупинити те шалене плюндрування міста, яке відбувається на наших очах.

Моє занепокоєння, незважаючи на висновок моїх колег з експертної ради Українського комітету Міжнародної ради з питань охорони пам’яток та визначних місць про те, що це будівництво не впливає на збереження об’єкта всесвітньої спадщини викликано декількома міркуваннями.

По-перше, на плані станції канатної дороги, який було представлено на засіданнях вищезгаданої консультаційної ради, було чітко видно, що вона має 7 рівнів. Це аж ніяк не схоже на щось на кшталт серпантину. Освітлення по периметру та верхнє світло, та й наявність такої кількості рівнів, як на мене свідчать, що це буде саме торгова площа. І буде це в проміжку від майданчика, де знаходиться арка Дружби народів до колишнього танцмайданчика біля пам’ятника Магдебурзькому праву.

По-друге, я згадую, як аналогічним чином був збудований вертолітний майданчик під Маріїнським парком. Це є теж не планувалось як будівництво центру. Що цікаво, це проектував, наскільки мені відомо той же архітектор Андрій Миргородський з архітектурної майстерні «Проектні системи», який зараз проектував цю канатну дорогу. Цікавий збіг, чи не так?

І, по-третє. Я вже казав, що ці схили – це територія заповідника «Стародавній Київ», де дозволено лише будівництво транспортної інфраструктури. І під це будівництво маскують будівництво торгівельного центру. Але це не вся проблема. Це будівництво може завдати великої шкоди.  Будівництво вже зачепило конструкції транспортної розв’язки на Поштовій площі та огородження церкви Різдва Христового. І, що найстрашніше,  опори велосипедного мосту встановлено у руслі Хрещатого ручаю. Його заглушили, але ґрунтові води нікуди не щезнуть. Вони пройдуть по інших маршрутах. Передбачуваних, до речі.  Потік може йти до Поштової площі – з непередбачуваними наслідками . Але ж в нас не роблять гідрологічних прогнозів.  А  робити їх треба. Бо той потоп, який ми бачили перед  центром «Гулівер» минулого року є наслідком такого нехтування. Дощ був невеликим. Але воді нікуди було йти, бо ми бездумно забудовуємо все. А природа нікуди не дівається.

Тож завершуючи цей коротенький роздум, хотілося б повторити свою тезу, яку я вже й раніше озвучував.  Має бути створений орган, щось на кшталт професійної ради, яка б оцінювало містобудівні ініціативи київської влади, та, за необхідності, виносила їх на місцевий референдум. Такі проекти та можливості їх реалізації повинні оцінюватись всією київською громадою.