Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
04.05.2019 16:38

Genius loci

Архітектор, віце-президент київської організації Національної спілки архітекторів України

Інколи гарного весняного дня ти згадуєш… Спогади, пам’ять. Цікаве явище – пам'ять. Вона є не лише в людей, коли з ласкавою сльозою ти згадуєш друзів, перше кохання.

Інколи гарного весняного дня ти згадуєш… Спогади, пам’ять. Цікаве явище – пам'ять. Вона є не лише в людей, коли з ласкавою сльозою  ти згадуєш друзів, перше кохання. Або коли ти здригаєшся від жаху й згадуєш те, що краще волів би забути.

Пам'ять також притаманна й конкретним місцям. Це певний дух, атмосфера, яку створюють дома, бруківка, ландшафт. Інколи це може бути незчисленна кількість деталей, натяків, прихованих подробиць, що виринають лише перед очима спостережливого споглядача. Того, хто неквапливо насолоджується місцем, роздивляючись його так, немовби смакуючи філіжанкою запашної кави посеред Львову. Архітектори називають це геніус  лоці – дух місця. У римлян це був дух-захисник місця. Потім цей термін став позначати атмосферу, пам'ять місця.

Нажаль, в нинішньому Києві навіть у найвизначніших місць немає духа-захисника. Моє місто – то загарбане місто. Де навіть на ту сива старовина, яка мала б бути максимально захищена, зазіхають, не маючи ніякого уявлення про те, як гармонійно вплести відбиток нестримного руху часу до архітектурного ансамблю.

Сьогоднішні спогади повернули мене до тих жахів, які б не мали ніколи статися.  До вулиці Інститутської, яку я тепер завжди згадую з ще незмитою кров’ю, якою я вже не можу ходити. Ця вулиця вже ніколи не буде тією, на якій я виріс…Бо там розстрілювали людей…як птахів.

В березні минулого року я був на презентації Меморіалу Небесної Сотні. Я можу зрозуміти думку Євгена Нищука, який казав про те, що час плинний, що ті, хто приїжджає з інших міст хотіли б бачити цілісну концепцію, про те, що люди хотіли б мати місце, де загиблим можна віддати шану.

Але ж так не можна. Сама ця вулиця, де були б вказані місця загибелі героїв й  була б найкращим меморіалом загиблим. Чи ж є потреба порушувати цей єдиний комплекс, що склався? Як слушно зауважили колеги, цій вулиці більше тисячі років. Це був Іванівський шлях. Вже скоро 200 років вона є Інститутською вулицею. Це наша історія. Це – наша пам'ять.

Чи увічнюємо ми пам’ять героїв знищуючи іншу пам'ять? Чи передаємо вірно пам'ять про події знищуючи те оточення, де події відбулися? Знищуючи саму атмосферу? Цей геніус  лоці?

Зміни вже відбулися у пам’яті.  Моїй, інших киян. Це місце вже ніколи не буде таким, яким я пам’ятав його. Вогонь, гнів, біль та смерть – все це вже увійшло в це місто. Стало його невід’ємною частиною. Чи буде така докорінна перебудова вшануванням пам’яті? Безперечно, ні.

Чи є пам’ятні знаки біля Майдану та Хрещатику, де дуже часто проводяться свята, де люди гуляють по вихідних, доречними? Чи створюватиме все це атмосферу та враження, необхідні для того, щоб передати всю страшну трагедію, той біль, те попрання людяності, яке довелося побачити нашому місту та всім нам? Безперечно, ні.

Ось так це виглядає в проекті. Але ж поруч вихід із метро, поруч атмосфера жвавого туристичного центру. Весь ефект буде знищено.

Чи знищення саме того місця, де Небесна Сотня йшла на смерть, де пройшли останні миті їх земного життя, є гідним вшануванням їх пам’яті? Безперечно, ні.

Чи передасть той жах, те, що пропонують зробити? Аж ніяк. А  ось додаткову шкоду  історичній  спадщині це нанесе.

З огляду на велику кількість пам’яток, з огляду на необхідність збереження цілісної атмосфери цього місця, в першу чергу для збереження пам’яті про подвиг загиблих, збереження атмосфери тих днів, духу саме того місця – слід ретельніше продумувати такі масштабні реконструкції.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]