Підсудність справ про звільнення директора

Чому виникла плутанина, через яку суди масово відмовляються приймати справи?

Я вже публікував статтю про те, як директорові компанії звільнитися під час війни. В минулій статті я розглянув загальну покрокову процедуру звільнення і судову практику, яка вам знадобиться при написанні позову. Проте останнім часом я спостерігаю абсолютно нову проблему з подібними справами. Суди ніяк не можуть визначитися із підсудністю таких справ - цивільна чи господарська? Якщо ви думаєте, що відповідь очевидна - повірте ні. В цій статті я надам багато аналізу судової практики, щоб показати, що плутанина із юрисдикцієї може затягнути справу про звільнення наприклад на 3 роки.

Розмежування юрисдикції в залежності від ініціатора звільнення

Звільнення керівника організації можна розглядати з двох ракурсів - коли керівник сам бажає звільнитись або коли керівника звільняє сам орган управління.

Є багато постанов ВС, де мова йде про те, що господарське судочинство повинно застосовуватися у спорах де мають місце корпоративні відносини. Приклади таких постанов ВС можна перераховувати дуже довго, ось декілька: постанови від 13 жовтня 2020 року № 683/351/16-ц; від 28 листопада 2018 року № 562/304/17, від 4 лютого 2020 року справі № 915/540/16. У цих справах керівника було звільнено за рішенням органу управління, а керівник намагався це рішення оскаржити.

Найбільш чітко позиція ВС з цього питання висловлена в постанові від 15 вересня 2020 року №205/4196/18:

До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу), або позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оспорює законність дій органу управління юридичної особи з такого відсторонення або звільнення.

За правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору (контракту) з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Якщо дуже спростити, то маємо наступне. Треба розмежовувати корпоративні відносини та трудові. Якщо мова йде про звільнення за ст. 41 КЗпП та ч.3 ст.99 ЦК, то право припинити повноваження керівника це корпоративне право учасників організації, а тому це корпоративні відносини, а отже щоб оскаржити таке звільнення директору потрібно звертатися до господарського суду.

Щодо трудових відносин, а відповідно і цивільної юрисдикції, то тут теж є ряд постанов ВС, в яких спору про юрисдикцію не було: постанови по справі № 520/11437/16-ц від 03 липня 2019 року; № 758/1861/18 від 24 грудня 2019.

Для усіх цих справ спільним є те, що керівник сам бажав звільнитися і суть звернення була лише в захисті своїх трудових прав на свободу праці. Розглядалися ці справи в порядку цивільного судочинства і ніякого сумніву про підсудність не було.

Розмежування юрисдикції в залежності від статусу керівника

Юрисдикція насправді залежить не від того хто ініціював звільнення, а від суті правовідносин, які при цьому склалися і суб’єктного складу. І враховувати тут треба всі деталі справи.

По справі 761/20061/21 директор сам ініціював звільнення за власним бажанням на підстав ст.38 КЗпП України.

З цією справою вийшла дуже довга і заплутана історія, тому що позивачеві відмовили у відкритті провадження і в господарській, і в цивільній юрисдикції. Коли позивач подав касацію, то вже і касаційний суд почав сумніватися, яка все таки юрисдикція справ по звільненню директора з його ініціативи за ст. 38 КЗпП України. Це питання він поставив Великій Палаті ВС. Якщо проаналізувати всі справи, на які посилався ВС, то ми побачимо одну закономірність - до господарської юрисдикції завжди відносять справи, де керівник є також учасником товариства. Адже господарські суди, зокрема, розглядають справи у спорах між учасниками юридичної особи або між юридичною особою та її учасником.

По цій справі директор дійсно був одночасно і учасником товариства. І хоча ініціатором звільнення був він сам, посилався він виключно но ст. 38 КЗпП і порушення своїх трудових прав, проте таку справу варто було розглядати в рамках господарського судочинства. Лише через те, що господарський суд помилково відмовив у відкритті провадження, то загальний суд в рамках цивільної юрисдикції таки погодився довести справу до кінця і винести рішення.

В чому ж проблема з юрисдикцією?

Здавалося б на цьому можна зупинитися і логічно припустити: якщо керівник є одночасно ще й учасником товариства, або якщо повноваження керівника припинено за рішенням органу управління, то розгляд таких справ буде зачіпати корпоративні відносини і треба звертатися до господарського суду.

А якщо керівник не є учасником товариства, його звернення грунтується виключно на трудових правовідносинах і рішення органу управління про його звільнення не було, то треба застосовувати цивільну юрисдикцію.

Проте, нажаль, такі припущення теж можуть привести до відмови у відкритті провадження. Про це нам говорить постанова ВС по справі № 404/1255/21 від 11 серпня 2021 року. В цій справі директор НЕ є засновником і його не звільняли. Директор сам вирішив звільнитись.

Підставою звернення до суду було порушення права на звільнення за власним бажанням, яке регулюється не ст. 99 ЦК України, а статтею 38 КЗпП України. Крім того, Позивач не був учасником юридичної особи, а лише перебував у трудових відносинах з юридичною особою. Жодних корпоративних відносин у справі не вбачалось.

Проте ВС написав, що оскільки директор був членом виконавчого органу підприємства, то мають місце корпоративні відносини… (тут без коментарів, звідки ці висновки поки не зрозуміло).

Плутанина із підсудністю привела до того, що Друга судова палата Касаційного цивільного суду 07 грудня 2022 року вирішила звернутися до допомогою до Великої Палати ВС у справі №448/362/22. Щоб нарешті розібратися які справи варто розглядати у цивільній юрисдикції, а які в господарській. Нажаль, відповіді ВС ще немає. Але я дуже сподіваюсь, що цього разу ВС надасть максимально чіткі роз’яснення щодо юрисдикції. Тому що ви можете звернути увагу, що в цій статті є справи, які через плутанину із юрисдикцією, розглядалися більше трьох років. Три роки звільнятися з посади директора в компанії, яка взагалі не функціонує, це трохи занадто.

Якщо вирішили робити все це самостійно, пишіть по контактам в описі профіля, я надам приклад позову та документів, або ж допоможу провести всю процедуру звільнення правильно.