Вибори президента в Південній Осетії: отруєння Ющенка цілком ймовірне?

Сприйняття отруєння Віктора Ющенка може бути двояким. Зокрема, стосовно мене, це суто на рівні емоцій, на кшталт вірю не вірю. Свідком не був, експертом для проведення відповідних тестів також не запрошували, та й сам Ющенко мені особисто про це нічого не розповідав.

Можливо, ця справа і розчинилась б в просторі, але події, що розгорнулись довкола виборів та інавгурації президента Північної Осетії, заслуговують на увагу в контексті виборів в Україні 2004-го.

У четвер, 9 лютого 2012, року в нібито такій далекій Північній Осетії сталась досить неординарна подія[1], подія що якимсь чином залишилась непоміченою в Україні.

9 лютого добре озброєні люди в масках ввірвались в штаб, навіть не знаю як сказати президента – ще не президента,   кандидата в президенти – та вже ніби й не кандидата в президенти Південної Осетії Алли Джіоєвої. Внаслідок штурму будинку місцевим ОМОНом та КДБ пані Джіоєва, як повідомляють інформагентства, потрапила з серцевим кризом у лікарню. Офіційна версія - після звичайної розмови з суворим представником правоохоронних органів просто втратила свідомість [2] і для надання їй допомоги було викликано швидку. Хоча за твердженнями деяких свідків та рідних Джіоєву били прикладами [3] , а коли знепритомніла, доблесні бійці, взявши за руки, тягли з десяток метрів, щоб закинути в авто. В лікарні офіційно зламані ребра і значні забої не засвідчили. Ще кілька людей опинились хто в лікарні, а хто в буцигарні. Крім того, ув’язнили чоловіка жінки-політика [4] .

Чому так жорстоко повелись з жінкою? І це в гірському краю, де ставлення до жінки –глибока давня традиція, де, окрім цивільних законів, ще діють закони гір. Що приховується за таким зухвальством?

Отже, на 10 лютого була призначена інавгурація Алли Джіоєвої як президента країни, країни, фактично визнаної лише Росією. Південна Осетія – це територія, що споконвіку належала до Грузії, але внаслідок так званої триденної війни між Грузією та Росією у серпні 2008 року і за сприяння північного сусіда проголосила свою незалежність. Оскільки незалежна, то ж потрібно обирати владу. Це вже як традиція, що кожна територія на теренах колишньої імперії СРСР має мати свого царка-президента. Винятком не стала і Південна Осетія. Попереднім президентом був надзвичайно лояльний до Кремля Едуард Кокойти. За його лояльність в республіку вливались багатомільярдні кошти, які благополучно дерибанились на усіх рівнях[5], фактично до простих осетинців нічого не доходило. Є такі слухи, що частина допомоги поверталась «потрібним» високопосадовцям назад до Москви. Та це все було б нічого, якщо б осетинські чиновники дбали про простий народ, а не лише про себе. Деребанила чиновницька братія все: те, що надходило на будівництво житла (як-не-як, воювали), і на розвиток сільського господарства, і на розбудову рекреаційної відпочинкової сфери. В результаті 90 % населення невизнаної республіки – голі, босі та голодні. На тлі такої ситуації люди взбунтували. Нерадивого президента відправили у відставку і назначили позачергові вибори президента. На що Кокойти заявив про «помаранчеву руку»  України.

Вибори президента відбулись у два тури. У другий тур пройшли два проросійськи налаштованих кандидати. Один з них – гуманітарій, колишній міністир освіти Південної Осетії Алла Джіоєва, власне, про яку йшлося. Другий – кадровий віськовий, на момент висування кандидатом у президенти міністр МНС Південної Осетії Анатолій Бібілов. Навчався у відомому Рязанському десантному училищі, після закінчення якого був скерований до Псковської десантної дивізії, згодом війська спеціального призначення і так дослужився до міністра. Але в його біографії є цікава деталь, пов’язана з Україною. У 1996 - 1998 роках, виявляється, мав цивільні канікули, жив у Києві, займався комерцією. Певно, захотів чоловік займатись власною справою. Покрутився там, покрутився сям, не сподобалось, плюнув на той бізнес, подався далі служити. Що ж, буває. На виборах висувався від партії «Єдність», аналог «Єдиної Росії».

То ж в чому полягає вся та «хохма» з виборами? В другому турі впевнено перемагає пані Джіоєва, ЦВК визнає її переможцем [6] президенських перегонів, а Верховний суд республіки визнає вибори недійсними [7]

.  

 Виникає питання чому?

Виявляється, є хороші й більш хороші проросійськи налаштовані кандидати у президенти. Але хто ж буде після таких «впливів», що здійснюють над першими особами визнавати Південну Осетію на міжнародному рівні? А може визнання те нікому і не потрібно. Потрібні мільярдні інвестиції та їх дерибан. Алла Джіоева цього очевидно не допустила б.

Виникає ще одне питання. Якщо проросійськи налаштованого кандидата місцеві спецслужби б’ють незважаючи на те, що це жінка, то що тоді будуть робити з непроросійськи налаштованим кандидатом у президенти, і не в Південній Осетії, і не жінкою?