Відключення споживачів від комунальних послуг за борги по ЖКХ

Верховний суд: правомірність відключення споживачів від комунальних послуг за борги по ЖКХ за ініціативою виконавця

11 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 913/337/18 (ЄДРСРУ № 85574640) досліджував питання щодо правомірності відключення споживачів від комунальних послуг за борги по ЖКХ.

Приймаючи дану постанову об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 913/257/18, за яким у відповідача наявне право, передбачене договором, на обмеження або припинення енергопостачання позивачеві у разі несплати ним своєчасно за спожиту електроенергію, без урахування вимог статті 6 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення".

Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці та регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі визначає Закон України "Про електроенергетику", який є спеціальним нормативно-правовим актом у цій галузі, що регулює загальні правовідносини з усіма споживачами електроенергії.

Статтею 5 Закон України "Про електроенергетику" визначено, що державна політика в електроенергетиці базується на таких принципах: державне регулювання діяльності в електроенергетиці; створення умов безпечної експлуатації об`єктів електроенергетики; забезпечення раціонального споживання палива і енергії; додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб`єктами відносин, пов`язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.

Водночас Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" є спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямований на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров`я людини питною водою.

(!!!) За змістом положень ст. 6 зазначеного Закону державна політика у сфері питної води та питного водопостачання будується на принципах, в тому числі й заборони відключення об`єктів питного водопостачання та водовідведення від системи енерго-, газо-, теплопостачання як об`єктів життєзабезпечення і стратегічного значення.

Відтак, заборону відключення електроенергії об`єктів питного водопостачання та водовідведення прямо передбачено законодавством.

Крім того, положення ст. 6 Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" узгоджуються зі змістом ч. 4 ст. 13 Конституції України, відповідно до якої держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Змістовний аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про наявність суперечностей між умовами договору на електрозабезпечення та положеннями зазначених актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Передбачений у ст. 6 Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" принцип застосовується з метою попередження екологічної та епідеміологічної кризи, яка може виникнути у разі тривалого відключення об`єктів питного водопостачання та водовідведення від системи енергопостачання.

Крім того, статтею 1 Закону України " Про охорону навколишнього природного середовища" є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об`єктів, пов`язаних з історико-культурною спадщиною.

Основними принципами охорони навколишнього природного середовища, серед іншого, є пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов`язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності (ст. 3 Закону України " Про охорону навколишнього природного середовища").

Згідно ст. 4 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", громадяни України мають право користуватися природними ресурсами України відповідно до цього та інших законів.

За ч. 2 ст. 10 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", екологічна безпека є такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров`я людей.

(!!!) Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов`язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.

Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди навколишньому природному середовищу, може бути припинена за рішенням суду.

Крім того, 18 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/590/20 (ЄДРСРУ № 97283794) вказав, що зловживанням правом є особливим цивільним правопорушенням, яке здійснюється управомоченою особою в ході реалізації належного їй суб`єктивного права і полягає у використанні конкретної форми його реалізації, що суперечить соціальному призначенню права та спрямоване на спричинення шкоди іншій особі.

За змістом положень статті 6 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" державна політика у сфері питної води та питного водопостачання будується на принципах гарантованого першочергового забезпечення питною водою населення для забезпечення питних, фізіологічних, санітарно-гігієнічних та побутових потреб а також заборони відключення об`єктів питного водопостачання та водовідведення від системи енерго-, газо-, теплопостачання як об`єктів життєзабезпечення і стратегічного значення.

Отже, одним із принципів державної політики у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення є заборона відключення об`єктів питного водопостачання та централізованого водовідведення від системи енерго-, газо-, теплопостачання як об`єктів життєзабезпечення і стратегічного значення.

Вимоги статті 6 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" є переважними над іншими актами законодавства, адже принцип державної політики, встановлений зазначеною нормою, підлягає обов`язковому застосуванню для підприємств, що забезпечують питною водою певний населений регіон, з метою гарантованого, першочергового забезпечення питною водою населення для забезпечення питних, фізіологічних, санітарно-гігієнічних та побутових потреб.

Стаття 48 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» унормовує, що спори з питань питної води та питного водопостачання розглядаються у судовому порядку.

Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27 червня 2008 року № 190, які є обов`язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування, передбачено відключення від водопостачання тільки в разі самовільного приєднання до систем централізованого водопостачання та водовідведення.

Отже, ні нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено право виконавця послуг припинити водопостачання у разі несвоєчасної оплати споживачем наданих йому послуг.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 643/11570/15-ц. Аналогічна позиція викладена у, постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі №766/22228/17.

ВИСНОВОК: Відключення споживача від електро-, водо- та газопостачання можливо у виключних випадках (форс-мажор) або на підставі рішення суду, оскільки нормативними актами не передбачено відключення споживача від послуги з холодного водопостачання за ініціативою виконавця цих послуг.