Наслідки нарахування відсотків після пред`явлення досудової вимоги боржнику

Наслідки нарахування відсотків за період після пред`явлення досудової вимоги позичальнику або жадібність банку при зверненні до нотаріуса для вчинення виконавчого напису

15 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 202/5769/20, провадження № 61-5454 св 23 (ЄДРСРУ № 114962293) досліджував питання щодо наслідків нарахування відсотків після пред`явлення досудової вимоги боржнику.

В більшості кредитних договорів сторони погоджують, що банк на власний розсуд має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення.

При цьому, згідно статей 212, 611, 651 ЦК України щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену в повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Застосовуючи наведені норми права, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і судової.

(!!!) Відтак, Банк, пред`явивши вказану досудову вимогу, втрачає право нарахування передбачених кредитним договором процентів за кредитом.

Разом з тим, з розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданого банком нотаріусу для підтвердження розміру кредитної заборгованості, убачається, що банком нараховано відсотки за період після пред`явлення досудової вимоги позичальнику.

Отже, заборгованість за кредитним договором, яку запропоновано задовольнити оспорюваним виконавчим написом, не можна вважати безспірною.

Відтак, приватний нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконалася належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 727/4121/21 (провадження № 61-1236св22).

ВИСНОВОК:Нарахування відсотків за період після пред`явлення досудової вимоги позичальнику призведе до відсутності «безспірності суми заборгованості», а отже виконавчий напис нотаріуса підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.