Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
15.03.2024 08:58

Критерії та підстави для відводу суді

Адвокат (судовий захист), магістр права

Незалежність, неупередженість та безсторонність суду або об’єктивний та суб’єктивний критерій для відводу судді

Інститут відводу (самовідводу) є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Самовідвід дозволяє виключити найменшу підозру в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть якщо насправді такої зацікавленості немає, оскільки пріоритетною тут є суспільна довіра до суду.

Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Так, Велика палата Верховного в ухвалі від 04.02.2020 р. щодо розгляду заяви про відвід судді у справі №908/137/18 зазначила наступне: «..для правової системи України, а також для того, щоби за суб`єктивним критерієм з боку стороннього спостерігача не виникли сумніви у неупередженості судді-доповідача під час вирішення справи Велика Палата Верховного Суду задовольняє клопотання про відвід судді-доповідача.

Відповідно до висновку Верховного Суду викладеного у постанові №277/599/15-к 17.09.2019 р. будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід.

Статтею 15 Кодексу суддівської етики передбачено, що неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи.

Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об`єктивного рішення у справі.

Як зазначено у коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, відчуття упередженості це формування у судді до тієї чи іншої людини, яка є учасником судового розгляду, власного ставлення, заснованого не на об`єктивному критерії, а на особистих симпатіях або антипатіях.

У рішенні у справі «Castillo Algaro v. Spain» (постанова від 28 жовтня 1998 року, збірник 1998-VIII, с. 3116, параграф 45) зазначено, що дійсно навіть припущення про факти, які ставлять під сумнів безсторонність суду, можуть мати певне значення; йдеться про довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні викликати у людей.

Статтею 40 ЦПК України, визначено порядок вирішення заявленого відводу та самовідводу.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Згідно із ч. 7 ст. 40 ЦПК України питання про відвід судді має бути розглянуто не пізніше двох днів із дня надходження заяви про відвід судді, а у випадку розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід судді

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Відповідно до положень ст. 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Після сплину вказаного строку заявляти відвід дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строк, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Згідно з ст.40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.

Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.

Важливу роль у розробці критеріїв неупередженості (тобто безсторонності), як складової права на справедливий судовий розгляд відіграє практика Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ), у контексті якої повинна формуватися національна судова практика.

Стаття 6 ЄКПЛ відноситься до сфери цивільного судочинства. При цьому ключовими її положеннями є право кожного при визначенні його цивільних прав та обов`язків на справедливий публічний розгляд справи протягом розумного строку незалежним та безстороннім судом, створеним на підставі закону. Виходячи з наявної практики ЄСПЛ, можна констатувати, що він в цілому визначив концептуальні підходи до тлумачення ст. 6 ЄКПЛ, представивши не лише змістовні характеристики неупередженості, але й її суб`єктивні та об`єктивні компоненти.

Так, у справі «П`єрсак проти Бельгії» ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами ЄСПЛ. У даному контексті, на думку ЄСПЛ, можна провести розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді  у конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб`єктивний та об`єктивний аспект.

Щодо суб`єктивної складової даного поняття, то у справі "Хаушильд проти Данії" зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з`являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.

Стосовно об`єктивної неупередженості у справі "Фей проти Австрії" ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об`єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні апріорно викликати в учасників цивільного процесу.

Між суб’єктивною та об’єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об’єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об’єктивний критерій), а й може бути пов’язана з питанням його або її особистих переконань (суб’єктивний критерій) («Kyprianou проти Кіпру» [ВП], № 73797/01, п. 119, ECHR 2005-ХІІІ). Відповідно, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб’єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об’єктивної безсторонності («Pullar проти Сполученого Королівства», рішення від 10 червня 1996 рок, п. 32, Reports 1996-III).

У цьому відношенні ЄСПЛ зазначає, що навіть вигляд має певну важливість – іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя – ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість («De Cubber проти Бельгії», рішення від 26 жовтня 1984 року, Series A, № 86).

Крім наведених об`єктивними обставинами, що можуть свідчити про упередженість суду, у практиці ЄСПЛ визнавались такі: члени суду, що мали розглядати справу, вже брали участь у ній у іншій процесуальній ролі, наприклад, прокурор, адвокат, суддя у суді нижчої інстанції тощо ("П`єрсак проти Бельгії"); суддя, що бере участь у справі про оспорювання законодавчих нормативних актів раніше висловлювався з цього приводу як консультант ("Прокол проти Люксембургу "); наявність дискреційних повноважень у одного з суддів, що розглядають справу у колегіальному складі ("Дактарас проти Литви"); участь судді у прийнятті законодавчих або підзаконних нормативних актів, на основі яких потім виноситься судове рішення ("Макгоннелл проти Сполученого Королівства") тощо. Так, у справі "Деміколі проти Мальти" було визнано порушення об`єктивного критерію неупередженості суду, адже до складу Палати представників Мальти, яка розглядала справу заявника, входили два члени, що раніше піддавалися критиці у статті заявника, яка мала відношення до справи, а тому фактично мали особисту заінтересованість у справі.

Концепції незалежності та об’єктивної безсторонності суду тісно пов’язані між собою та, залежно від обставин, можуть вимагати спільного розгляду. Саме таким чином ЄСПЛ розглядав ці питання у згаданій в попередньому занятті справі «Олександр Волков проти України».

Іншим аспектом неупередженості суду є питання висловлювань суддів, які розглядають справу заявника. Так, у справі «Buscemi проти Італії» (№ 29569/95, рішення від 16 вересня 1999 року) Суд зазначив, що від судових органів вимагається проявляти максимальну обачність щодо справ, які вони розглядають, з тим щоб зберегти свій імідж як неупереджених суддів. Ця обачність повинна стримувати їх від користування пресою, навіть якщо їх провокують до цього. Цей обов’язок накладають високі вимоги правосуддя і підвищений характер повноважень суду. У зазначеній справі голова суду публічно зробив висловлювання, які вказували на те, що він уже сформував неприхильну думку щодо справи заявника до того, як він почав головувати у справі заявника. На думку ЄСПЛ, такі висловлювання були такими, що об’єктивно виправдати побоювання заявника щодо його неупередженості. Відтак мало місце порушення статті 6 § 1 Конвенції (пп. 64-69 рішення).

ВИСНОВОК: Для задоволення відводу за об`єктивним критерієм мають бути не щонайменші сумніви одного з учасників, а достатні підстави вважати, що суддя не є безстороннім або, що йому бракує неупередженості під час розгляду справи.

Однак необхідно враховувати й суб`єктивний критерій, який полягає в тому, щоб з боку стороннього спостерігача не виникали сумніви в неупередженості судді.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи