Хто такий "уповноважений представник" платника податків?

13 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 808/1827/17, адміністративне провадження № К/9901/20873/18 (ЄДСРУ № 96866917) досліджував питання щодо уповноваженої особи платника податків на отримання чи ознайомлення з будь-якою документацією від третіх осіб, в тому числі від контролюючих органів.

Пунктами 80.1. та 80.2 статті 80 Податкового кодексу встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав визначених цим пунктом.

Відповідно до пункту 80.5 статті 80 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Пункт 81.1. статті 81 Податкового кодексу України визначає перелік документів за умови пред`явлення або надіслання посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом.

Цією ж нормою визначено, що непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Стаття 80 Податкового кодексу України в частині проведення фактичних перевірок є спеціальною по відношенню до статті 81 цього Кодексу, з огляду те, що стаття 81 Кодексу регулює питання проведення, як документальної виїзної, так і фактичної перевірки, тоді як стаття 80 Кодексу регулює питання проведення лише фактичної перевірки.

Відтак аналіз зазначених норм свідчить про те, що фактичну перевірку можна провести за наявності двох обов`язкових умов:

- наявності рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки;

- наявності хоча б однієї з підстав визначених пунктом 80.2 Податкового кодексу України.

(!!!) При цьому податковим законодавством передбачений обов`язок вручення оформленого наказу перед проведенням перевірки уповноваженим особам, а саме:

- безпосередньо платнику податків;

- уповноваженому представнику;

- або особам, які фактично проводять розрахункові операції.

В даній справі судами встановлено, що керуюча магазином на момент проведення перевірки та вручення їй відповідних документів була працівником (службовою особою) Товариства, відповідно остання в розрізі пункту  80.2  статті  80 Податкового кодексу України  є уповноваженим представником Товариства на ознайомлення з направленням на перевірку та отримання копії наказу на проведення перевірки, що свідчить про те, що фактична перевірка позивача була здійснена з дотриманням вимог  Податкового законодавства України.

В той же час, Верховний Суд звертає увагу на тому, що уповноваженою особою Товариства може бути особа, уповноважена  платником податків  представляти його інтереси у контролюючих органах на підставі статутних документів, договору та виданої на виконання договору  довіреності, посадових інструкцій працівників цього Товариства. 

Відповідно до частин першої, третьої статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 244 Цивільного кодексу України визначено, що представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (стаття 246 Цивільного кодексу України).

Більше того, в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про перелік засновників та учасників (крім учасників громадських організацій, акціонерних товариств, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, благодійних фондів та політичних партій) юридичної особи.

В рамках даної справи не встановлено, яким чином, на підставі якого документа керуюча магазином набула статусу уповноваженої особи Товариства.

ВАЖЛИВО: Здійснення трудової діяльності (працюючи) у Товаристві не означає автоматичне набуття цією особою статусу уповноваженої особи Товариства в розрізі пункту  80.2  статті  80 Податкового кодексу України.

В ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2020 р. у справі №904/3935/19 суд вказав, що таке право могло б підтверджуватися доказами, які б дозволили встановити обсяг процесуальних повноважень посадової особи (статут, положення, трудовий договір (контракт).

Відтак Верховний суд константує, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, про те, що керуюча магазином беззаперечно є уповноваженою особою Товариства в розрізі пункту  80.2  статті  80 Податкового кодексу України, тільки виходячи з того, що вона є його працівником.

Судами не досліджено ні посадову інструкцію керуючої магазином, ні будь-які інші документи, які б могли уповноважувати зазначену особу ознайомлюватися з направленням на перевірку та отримувати копію наказу податкового органу на проведення перевірки.

ВИСНОВОК: Таким чином, не з`ясування статусу «уповноваженого представника», призвело до не з`ясування дотримання двох обов`язкових умов, за наявності яких можна провести  фактичну перевірку, відповідно й ставиться під сумнів взагалі правомірність проведення податкової  перевірки.