Ризик укладання договору позики по довіреності з представником

Ризик укладання договору позики з неналежно уповноваженим представником – відсутність юридичних наслідків та неповернення коштів

09 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 754/5827/19, провадження № 61-19391св20 (ЄДРСРУ № 95402701) досліджував питання щодо ризиків укладання договору позики по довіреності з представником.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності та волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі), п`ятою (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та шостою (правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України). 

Згідно з частиною першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, третьої статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Статтею 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (частина перша статті 241 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

(!!!) У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчиняти представнику, при цьому зазначені дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

Суттю представництва є вчинення представником правочинів від імені та в інтересах особи, яку представляють, відповідно до наданих йому повноважень. Саме тому правочин, вчинений представником, породжує права і обов`язки для сторони, яку представляють, якщо він здійснений представником в межах повноважень.

Перевищенням повноважень слід розуміти ситуацію, коли представник має певні повноваження на вчинення правочину, проте вчиняє його з відхиленням від змісту та обсягу таких повноважень. Тобто, відбувається самостійне збільшення представником обсягу права на вчинення юридичних дій, визначених в довіреності.

Наприклад, у справі № 711/8571/16-ц, що переглядалась Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, предметом спору були вимоги щодо визнання договору купівлі-продажу частково недійсним.  Позов мотивовано тим, що повіреним укладено договір від імені позивача з перевищенням повноважень наданих довіреністю, оскільки позивач не уповноважував повіреного продавати його частку квартири іншим особам, окрім своєї племінниці. Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що оскаржуваним договором було порушено права позивача, оскільки при укладенні оскаржуваного правочину представником позивача були вчинені дії з перевищенням наданих повноважень та укладено договір не з тією особою, з якою позивач мав намір укласти договір при наданні довіреності повіреному.

У справі № 229/1722/18, що переглядалась Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, предметом спору були вимоги щодо визнання договору емфітевзису недійсним.  Позов мотивовано тим, що на час дії довіреності повірений, який діяв від її позивача, не мав повноважень на укладення договору емфітевзису. Верховний Суд зазначив, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, переоцінивши докази у їх сукупності, доводи сторін спору, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки довіреність, на підставі якої було вчинено оспорений правочин, не містить визначених повноважень повірених на укладення договору емфітевзису (який було укладено строком на 100 років зі сплатою компенсаційного платежу у розмірі 2 грн на рік) відносно земельної ділянки, власником якої є позивач.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від  08  травня 2019 року у справі № 229/1722/18 (провадження № 61-4317св19), від 20 травня 2019 року у справі № 229/92/18 (провадження № 61-48512св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 229/1724/18 (провадження № 61-5607св19).

Разом з цим, у випадку, коли у представника взагалі відсутні повноваження на вчинення конкретного правочину, такі дії не можна вважати перевищенням повноважень в розмінні статті 241 ЦК України, оскільки вони де-факто відсутні.

ВИСНОВОК: Встановивши, що довіреність на підставі якої представник уклав договір позики, не містить визначених повноважень повіреного на укладення такого правочину, суд дійшов правильного висновку, що, укладаючи вказаний договір позики, представник з власної ініціативи розширив межі наданих повноважень, що свідчить про недійсність правочину та відсутність створених ним юридичних наслідків, у тому числі повернення грошових коштів.

Подібний за замістом висновок викладений в постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 522/4840/18 (провадження № 61-15233св19, ЄДРСРУ № 88833611).