Оплата представницьких послуг іноземних партнерів – додаткове благо?

07 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 806/1071/17, касаційне провадження №К/9901/41748/18 (ЄДРСРУ № 90300061) досліджував питання: «Чи є послуги з проживання в готелях, харчування та придбання авіаквитків є додатковим благом фізичних осіб-нерезидентів (представників підприємств - іноземних партнерів)»?

Суть справи: Суд першої інстанції виходив з того, що послуги з проживання в готелях, харчування та придбання авіаквитків є додатковим благом фізичних осіб-нерезидентів (представників підприємств - іноземних партнерів), оскільки такі особи не перебували у трудових відносинах з позивачем і з ними не укладалися цивільно-правові договори (угоди). Позивач був зобов`язаний утримати та перерахувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з отриманих фізичними особами-нерезидентами доходів у вигляді додаткових благ, оскільки вважається податковим агентом зазначених осіб.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, виходив з того, що витрати позивача   на оплату вартості проживання запрошених осіб-представників контрагентів, квитків, харчування тощо, понесені підприємством в представницьких цілях, з метою розширення ринку збуту власної продукції і залучення нових постачальників сировини, комплектуючих, тобто витрати здійснені в межах господарської діяльності та з рекламною спрямованістю.

Так, фізичні особи по яких відповідачем проведено нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору є запрошеними партнерами підприємства, взаємовідносини з якими побудовано виключно на договірних засадах. Такі особи є представниками підприємств покупців та постачальників позивача та відвідували підприємство виконуючи свої трудові обов`язки шляхом представлення інтересів своїх підприємств-роботодавців.

Зазначені особи не здійснювали   іншої   діяльності, яка передбачає отримання будь-якого доходу,   в тому числі визначеного нормами   Податкового кодексу України.

Слід відмітити, що оплата представницьких послуг здійснена платником у безготівковій формі, а також те, що оплата здійснювалась позивачем шляхом сплати коштів на рахунки суб`єктів господарювання, які такі послуги надавали.

Відтак у спірних правовідносинах позивач не є податковим агентом, оскільки не здійснював нарахування та не виплачував доходів у вигляді вартості проживання, харчування та квитків безпосередньо фізичним особам-нерезидентам, які перелічені відповідачем в акті перевірки.

З`ясувавши вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що податковим органом безпідставно віднесено оплачені позивачем послуги готелів, вартості квитків, харчування до таких, що надані фізичним особам-нерезидентам як додаткове благо.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті  14 Податкового кодексу України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.47   пункту 14.1   статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами     розділу IV цього Кодексу);

Відповідно до підпункту 164.2.17   пункту   164.2   статті   164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених     статтею 165 цього Кодексу) зокрема у вигляді:

б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств.

г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом;

е) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни.

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об`єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 164.5 цієї статті.

За приписами підпункту 170.10.1 пункту 170.10   статті 170 Податкового кодексу України доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).

У разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом - юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів (підпункт 170.10.3  пункту 170.10  статті 170 Податкового кодексу України).

У відповідності до абзацу "а" пункту 171.2 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до   підпункту "а" пункту 176.2 статті   176 Податкового кодексу України     особи, які відповідно до цього Кодексу   мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

ВИСНОВОК: За таких обставин, контролюючим органом безпідставно віднесено послуги з проживання в готелі, харчування та придбання квитків до додаткових благ фізичних осіб-нерезидентів, оскільки, такі витрати пов`язані із господарською діяльністю позивача.

Зазначені послуги зумовлені інтересами підприємства, що оплатило такі послуги, а не метою задоволення особистих потреб запрошених представників контрагентів, а відтак такі послуги не могли надаватися як додаткові блага.

P.s. Витрати на паливо, яке видавалось працівниками для власних транспортних засобів, які використовувались для виконання їх службових обов`язків, є витратами, які пов`язані з провадженням господарської діяльності та документально підтверджені відповідними первинними документами, а тому відносяться до складу інших витрат такого суб`єкта господарювання й не є додатковим благом фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із своїм роботодавцем, та їх оподатковуваним доходом у розумінні підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 810/583/17, від 10 червня 2019 року у справі № 808/3611/16 та від 30 січня 2020 року у справі № 826/5591/15.