Третейське (арбітражне) застереження у господарському договорі

Наявність та виконання третейського (арбітражного) застереження у господарському зобов’язанні.

01 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/4272/18 (ЄДРСРУ № 80856640) досліджував питання щодо чинності третейської угоди між сторонами.

Спочатку необхідно вказати, що право на звернення до суду за захистом своїх прав передбачене Конституцією України, не може бути заперечене, а розгляд спору в третейському суді все ж таки є правом сторін та реалізується шляхом взаємного погодження вказаного питання між сторонами.

Між тим раніше існувала правова позиція що у разі, коли між сторонами у договорі передбачене третейське застереження, але одна із сторін заперечує проти нього, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в судовому порядку відповідним господарським судом.

Зокрема постанова Вищого господарського суду України від 30.08.2017 р. по справі   № 910/21409/16 , ЄДРСРУ № 68564111; від 10.02.2016р. у справі № 910/16939/15  та ін.

Так Верховний Суд, зокрема у справі  №  910/21409/16  (ЄДРСРУ № 74203860) вважає за необхідне зазначити про те, що суд приймає до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16 згідно з якою, відповідно до положень частини 2 статті 124 Конституції України, статей 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини 1 статті 16 ЦК, частини 3 статті 1 ГПК України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 904/4384/17).

Однак, згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" (далі - Закон) юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Частинами 1, 2 ст. 7 Закону в Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди ad hoc). Постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору утворюються без статусу юридичної особи.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону  порядок утворення третейського суду для вирішення конкретного спору визначається третейською угодою, умови якої не можуть суперечити положенням цього Закону.

Згідно з ч.ч. 1, 4, 6, 9 Закону третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Частиною 5 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Право сторін на передачу спору для вирішення третейським судом також передбачено ст. 22 ГПК України.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Тобто, у разі наявності третейської угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог ГПК України заперечення щодо розгляду спору в господарських судах, господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті.

Господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті третейської угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності третейської угоди.

Крім того, суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві третейського суду, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в третейській угоді вказівки на місце проведення третейського розгляду чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певного третейського суду чи регламенту, за яким має здійснюватися третейський розгляд.

Така ж позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018р. у справі №906/493/16 (ЄДРСРУ № 78977571).

Необхідно також враховувати, що арбітражна угода про передачу спору на розгляд арбітражу не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації особою права на захист своїх прав. У зв'язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок звертатися до арбітражного суду (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2019 року по справі №  910/17031/17  (ЄДРСРУ № 80118056).

Тобто, якщо позивач звернувся саме до господарського суду, а не до третейського та наполягав на розгляді справи саме господарським судом, то це виключає наявність взаємної згоди обох сторін на розгляд справи третейським судом навіть за наявності попередньої домовленості про це, яка відображена в договорі.

Зазначена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/21409/16 та  від 16.02.2018 у справі №910/13318/16.

ВИСНОВОК: Таким чином суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, саме при розгляді клопотання про припинення провадження у справі і направлення сторін до арбітражу повинен вирішити питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди.

У разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог ГПК клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення у передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 березня 2019 року по справі № 910/13366/18 (ЄДРСРУ № 80234698) та ін.