Витребування майна із чужого незаконного володіння: судова практика

Правові підстави для витребування майна із чужого незаконного володіння власником цього майна у порядку статей 387, 388 ЦК України.

02.11.2016 р. вирішуючи питання про усунення розбіжностей узастосуванні судами касаційної інстанції норми матеріального права, щорегулюють правові підстави для витребування майна із чужого незаконноговолодіння власником цього майна у порядку статей 387, 388 ЦК України судовіпалати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України розглядаючисправу № 6-216цс16 вказали на наступне.

Стаття 15 ЦК Українизакріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі йогопорушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статтіґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов’язок державизабезпечувати: захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання(стаття 13), споживачів (стаття 42), захист прав і свобод людини і громадянинасудом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, відповіднимиміжнародними судовими установами чи міжнародними організаціями (стаття 55).

Відповідно до статей317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном завласною волею.

Відповідно дозакріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмеженеправо витребувати майно із чужого незаконного володіння.

ВАЖЛИВО: Витребування майна шляхомвіндикації застосовуєтьсядо відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником іволодільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця нена підставі укладеного з власником договору.

«Віндикаційний позовґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідуєза річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіннявласника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Томувіндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лишеіндивідуально-визначеної речі» - Романюк Я.М., Голова Верховного суду України(Вісник ВСУ № 9(169)’2014) .

Віндикація (від лат. Vindicatioзахист)  – витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючогоне власника.

Віндикація — це передбаченийзаконом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересіввласника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця),який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхомповернення об’єкта права власності у володіння власника (титульного володільця)з метою відновлення права використання власником усього комплексу йогоправомочностей. (Романюк Я.М., Голова Верховного суду України, Вісник ВСУ №9(169)’2014) .

Майно може бутивитребувано від особи,  яка не є стороною   недійсного правочину,  шляхом  подання  віндикаційного позову, зокрема  від  добросовісного  набувача   -  з   підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК (ч. 3 п. 10Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розглядуцивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Необхідно такожвраховувати і судову практику, яка склалася при вирішенні даної категоріїправових спорів, зокрема на рішення Верховного суду України по справі  № 6-327цс15 від 23.12.2015 р. (№ в ЄДРСРУ55159817), яке передбачає, щовиходячи з положень закону право витребувати майно із чужогонезаконного володіння маєлише власник цього майна.

У цьому разі майно можебути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхомподання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав,передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Право власника навитребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК України пов’язується з тим, у який спосіб майно вибуло з йоговолодіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власникомзберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав євибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не зїхньої волі іншим шляхом. 

За змістом статті 388 ЦКУкраїни випадки витребування майна власником від добросовісного набувачаобмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника абоособи, якій він передав майно, поза їх волею.

ВАЖЛИВО: Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особіунеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір провитребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чивибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиноюпершою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно зйого володіння.

Між тим Постановою ВСУвід 17.12.2014 року по справі № 6-140цс14 (№ в ЄДРСРУ 42576425) передбачено, щоза положеннями зазначених норм права власник майна може витребувати належне йомумайно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно знезаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчуженепопередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майнанедійсними.

При цьому норма частинипершої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову проповернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було внаступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право поверненнямайна лише стороні правочину, який визнано недійсним.

Захист порушених правособи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене,можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цьогомайна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

ВАЖЛИВО: Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повиннімати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише зпідстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорівпро витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначеністаттями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правовихпідстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майнадобросовісним набувачем тощо.

У разі встановлення щовідповідач є добросовісним набувачем суд повинен установити, чи вибуло майно зволодіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судовихрішень.

Така сама правовапозиція міститься в постанові колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного суду України № 6-53цс12 (№ вЄДРСРУ 27595059).

В свою чергу, ст. 330 ЦКчітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права євизнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, відвипадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконноговолодіння.

ПРАВИЛО: Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемнимабо оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) прозастосування наслідків недійсності правочину має пред’являтися тоді, коли майнозалишається у набувача. Тобто якщо вчинений одинправочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективнимспособом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набувмайно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібнозвертатися з віндикаційним позовом.

Якщо після укладення недійсного правочину було укладено щедекілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, алише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Проте в цьому випадкунемає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право навитребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину,за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністюнабувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіннявласника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосуванняреституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положенняст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власникаі першого покупця (набувача).

У разі задоволеннявіндикаційного позову суд повинен вирішити питання про відшкодуваннядобросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання майна. Такі витратимає бути стягнено зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або зособи, яка є винною в недійсності правочину.

Необхідно підкреслити,що Верховний суд України неодноразово вказував, що розглядаючи такі спори судам слід встановитидійсного власника майна, для чого необхідно дослідити всі докази, якими сторониобґрунтовують свої вимоги і заперечення, з урахуванням рівності прав сторін щодо надання доказів та їхдослідження, при цьому суди не повинні надавати перевагу одним доказам надіншими.