Визнання та виконання рішення іноземного суду: участь у провадженні

Предметом дослідження було наступне питання: «Якщо сторона провадження повідомлена лише про процес, а не про дату та місце розгляду справи, то чи буде це підставою для відмови в виконанні рішення іноземного суду в Україні»?

Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1151цс16 узагальнивсудову практику щодо визнання та виконання рішення іноземного суду з підстав не(та/або)належногоповідомлення сторін процесу про участь у провадженні.

Предметом дослідження було наступне питання: «Якщо сторона провадження повідомлена лишепро процес, а не про дату та місце розгляду справи, то чи буде це підставою длявідмови в виконанні рішення іноземного суду в Україні»?

 Фабула справи: ТОВ звернулося до українського суду із клопотанням провизнання та виконання ухвали Арбітражного суду м. Москви.

В обґрунтування клопотання заявник посилався на те, щовказане рішення ухвалено відповідно до вимог законодавства РосійськоїФедерації, набрало чинності, раніше не виконувалося, видано виконавчий лист, йна даний час боржником добровільно не виконується.

Відмовляючи у задоволенні клопотання суд першої інстанціївиходив із того, що Боржник не був повідомлений про розгляд вищевказаної справив арбітражному апеляційному суді.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючинову ухвалу про задоволення клопотання, суд апеляційної інстанції дійшоввисновку про те, що ухвала Арбітражного суду м. Москви Російської Федерації оскаржуваласяу Дев’ятому арбітражному апеляційному суді за апеляційною скаргою Боржника, щосвідчить про обізнаність останнього про процес розгляду справи.

Наразі справа перебувала у Верховному суді України, деостанній однозначно вирішив наступне.

За змістом частини другої статті 10 ЦК України та статті 3 Закону України«Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, якщо в чинномуміжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку,містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільногозаконодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договоруУкраїни.

Відповідно до статті V Конвенції про визнання тавиконання іноземних арбітражних рішень і статті 36 Закону України «Проміжнародний комерційний арбітраж»  увизнанні й виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієїсторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона надасть компетентномусуду, у якого просить визнання або виконання, докази того, що сторона, протиякої постановлено рішення, не була належним чином повідомлена про призначенняарбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не моглаподати свої пояснення.

Згідно зі статтею 9 Угоди у виконанні рішення може бутивідмовлено на прохання сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо цясторона надасть компетентному суду за місцем, де виклопочується виконаннярішення, докази того, що вона не була повідомлена про процес.

Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини(далі -Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд. Воназакріплює принцип верховенства закону, на якому будується демократичнесуспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду зправ людини невід’ємними частинами «права на суд» слідрозглядати, зокрема, наступні вимоги : вимога «змагальності» процесу відповіднодо статті 6 Конвенції передбачає наявність можливості бути поінформованим ікоментувати зауваження або докази, представлені протилежною стороною, в ходірозгляду; право на «публічне слухання», що передбачає право на усне слухання іособисту присутність сторони в цивільному судовому процесі перед судом(Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden, 26 травня 1988 р., номер заяви10563/83, пп. 24-  33); право наефективну участь (T. та V. проти СполученогоКоролівства,16 грудня 1999 р., номер заяв 24724/94; 24888/94, пп. 83-89).

Стаття 6 Конвенції головним чином служить для визначеннятого, чи були надані заявнику достатні можливості викласти свою позицію іоскаржити докази, які він вважав недостовірними, а не для того, щоб оцінюватиправильність або неправильність рішення, прийнятого національними судами(Каралевічус проти Литви (Karalevicius v. Lithuania), 6червня 2002 р.,номер заяви 53254/99).

Враховуючивищезазначене у поєднанні зі статтею 9 Угоди, під «повідомленням про процес»слід розуміти саме сповіщення судом Сторін про місце та час розгляду справи,що свідчитиме про ефективне забезпечення Сторін «правом на суд».

Таким чином, з огляду на зазначене вище вбачається, що обізнаність сторони процесу про провадження, яке їйже ініційоване (в апеляційному порядку) не є достатньою підставою длялегалізації та виконання рішення іноземного суду в Україні, оскільки її не булоповідомлено про час та місце слухання (розгляду) справи.

Разом з тим, необхідно відмітити той факт, що уРосійській Федерації діє система «Мій арбітр» та «Електронний вартовий» (аналогія«Судова влада в Україні») за допомогою якої будь-яка особа, яка має доступ доінтернету, має можливість відслідковувати та спостерігати хід розгляду судовоїсправи, більше того, оперативно отримувати копії всіх судових актів та відслідковуватипроцесуальні документи, що подані до канцелярії відповідного суду.

Окремо необхідно вказати, що відповідно до діючогозаконодавства Російської Федерації апеляційна скарга не буде прийнята допровадження до поки арбітражний суд не отримає докази того, що її копіянаправлена всім учасникам провадження (п. 3 ч. 4 ст. 260 Арбитражного –процесуального кодексу РФ) , а після відкриття провадження у справі,  в ухвалі про відкриття провадження, чітко зазначаєтьсяелектрона адреса за допомогою якої, сторони контролюють хід судовогопровадження (яка скоріше за все отримана Боржником).

Підсумовуючи зазначене вище вбачається дуже сумнівнимфакт того, що Боржник не знав про час та місце слухання справи… однак той факт,що Заявник не зміг це довести належними та допустимими доказами… то це вже –ЗМАГАЛЬНІСТЬ СТОРІН!!!