Авіакатастрофа літака МАУ в Ірані: п’ять місяців сорому

Чи зацікавлена Україна у пошуку винних?

Восьмого червня минуло п`ять місяців з моменту збиття українського літака в Ірані. Мені як представнику інтересів декількох сімей загиблих в авіакатастрофі, мало б бути, що розповісти про хід розслідування. Але Україна, як показує досвід, не дуже зацікавлена у пошуку винних. 

П’ять місяців

П’ять місяців тому в небі над Іраном ракетами «земля-повітря» був збитий літак Boeing 737-800 авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України», що виконував міжнародний рейс Тегеран-Київ. На його борту знаходилось 176 чоловік. Вижити не вдалося нікому.

П’ять місяців ми спостерігаємо роботу українських слідчих та неспроможність (чи небажання?) української влади реально «битися» за своїх громадян на міжнародному рівні.

П’ять місяців – і раптом ми отримуємо новину зі ЗМІ, що заступник міністра закордонних справ Ірану заявляє про майже повне завершення розслідування авіакатастрофи, у той час, як Україна навіть не може отримати доступ до бортових самописців літака.

П’ять місяців ми бачимо гучні заяви представників влади та відсутність реакції на них з боку Ісламської Республіки Іран.

П’ять місяців я «стукаюсь» у різні відомства та більшою мірою отримую «відписки» та «переадресування».

Чого ми прагнемо

Не буду казати про поверхневі, узагальнені поняття «справедливості», «правди» та «істини». Буду викладати факти. Отже, ця ситуація має дві складові.

Перша – це кримінальна складова, що має за мету встановити, хто саме є винуватцем авіакатастрофи. За п’ять місяців навіть не була створена спільна міжнародна слідчо-оперативна група, яка б розслідувала цю справу. Так, як це було під час розслідування катастрофи малайзійського боїнга MH17, збитого в небі над Донбасом, де були залученні представники країн, громадяни яких загинули в цій трагедії.

Друга складова – це компенсація завданої шкоди. Невелику частину такої компенсації сім’ї загиблих  вже отримали, але це було здійснено виключно в рамках міжнародного законодавства. Іншу частину компенсації сім’ї зможуть отримати після завершення розслідування.

Україна наодинці та бездіє

Наступного дня після падіння літака, 9 січня 2020 року пошуково-рятувальна група в складі експертів, працівників МНС та слідчих вилетіла з України в Іран. Влада Ірану не відразу допустила нашу групу на місце трагедії, а уламки літака для дослідження зібрала в іншому місці. На той момент Іран заперечував свою причетність до авіакатастрофи та наполягав на тому, що причиною трагедії стала технічна несправність авіалайнера. Після проведеної роботи нашої пошуково-рятувальної групи, 11 січня 2020 року Іран офіційно визнав, що український пасажирський літак був збитий.

Але з тих самих пір і аж до сьогодні питання того, як українській стороні встановити осіб,  причетних до цієї трагедії, залишається відкритим. Адже фактично ми не маємо жодної інформації  про розшифрування бортових самописців,  про аудіозаписи, які відбувалися у кабіні і на борту літака. Пройшло майже півроку, а ми до сих пір спілкуємося, аналізуємо, тлумачимо лише інформацію зі ЗМІ (в основному, західних). І тиждень тому, знову ж таки із засобів масової інформації ми дізнаємося про те, що Іран готовий віддати «чорні скриньки» третій країні, але не Україні.

Юридичних механізмів встановлення винуватців трагедії, їхніх мотивів та притягнення таких осіб до відповідальності у цій справі – замало. Україна має битися за своє право встановлення справедливості ще й політичними методами та дипломатичним шляхом. Але на даний час ми маємо наступне: замість того, щоб за п’ять місяців сформувати потужну міжнародну коаліцію навколо трагедії, Україна залишається сам на сам з цією проблемою.

Ще один кричущий факт. Українське слідство обмежено виключно територією України. Тобто влада не змогла посприяти тому, аби наші слідчі могли б працювати на території Ірану. У свою чергу, минулого тижня я направив клопотання в прокуратуру про вчинення слідчих дій у рамках міжнародної співпраці, а саме – огляд бортових самописців зі збитого боїнга МАУ на території Ірану.

Окрім цього, ми з колегами клопотали перед слідчими та прокурорами щодо встановлення винних шляхом надання міжнародно-правових заходів.

Я звертався до Міністерства закордонних справ, Мін’юсту, посольства Ірану. Останнє надало відповідь про те, що правова допомога згідно з їх законодавством здійснюється лише через надання запиту з боку найвищих посадовців України у судовій та правоохоронній сферах до відповідних їм за рангом іранських посадовців. Разом з тим, в офіційній відповіді було зазначено, що подібні запити від української сторони вже надходили і на них надавалися відповіді. Україна, у свою чергу, неодноразово заперечувала отримання відповідей на запити до Іранської сторони.

Іран знищує докази?

Влада Ірану не забезпечила збереження речових доказів.

На відміну від недопуску нашої слідчої групи саме на місце трагедії, місцеві мешканці, вочевидь, такий доступ мали і дехто навіть не цурався займатися мародерством. Вже після падіння авіалайнера мобільний телефон загиблого чоловіка, родину якого ми захищаємо, намагалися розблокувати – в ICloud приходили відповідні повідомлення. Більш того, отримавши відповідну ухвалу суду на доступ до речей та документів, ми змогли отримати в мобільного оператора інформацію про те, що цей телефон був увімкнутий ще декілька днів після трагедії.

Ви спитаєте, яким чином цей телефон міг би допомогти слідству. Поясняю. Я отримав інформацію, що літак, після того, як його підбили, не пішов у піке. Схоже, що пілоти намагалися його розвернути та  посадити якомога плавніше. Тобто не виключено, що за цей час хтось з пасажирів або членів екіпажу міг зняти момент аварії на камеру.

Але особисті речі пасажирів та членів екіпажу не були повернуті сім’ям загиблих і навряд чи вже будуть.

P.S.

У  трагедіях такого масштабу у будь-якому випадку мають встановлюватись винні.

Звісно, що ми будемо робити усе, що від нас залежить, аби хоча б на крок наблизитися до справедливості у цій справі. Але усі наші зусилля будуть марними без належної скоординованої роботи української влади, дипломатів та правоохоронних органів.