Хто і чому провокує зростання податкового боргу

Загальний зріст податкового боргу по Офісу великих платників податків у 2017 році склав 6,47 млрд грн – до 10,13 млрд грн загалом. З них тільки за жовтень недоїмка в банківській сфері збільшилася на 1,5 млрд грн. Нібито нічого дивного, усі ми розуміємо, що банківська сфера наразі переживає не найкращі часи. Дивно інше: що за таких обставин найбільші суми податку на прибуток за результатами 9 місяців 2017 року задекларували саме банки. Причому, не прибуткові, а ті, що перебувають у стані ліквідації. Сума задекларованого податку на прибуток по усіх фінансових установах, що зареєстровані на обслуговуванні в Офісі, склала 1,98 млрд грн. З них 80% – 1,56 млрд грн – це задекларовані зобов’язання банків, які перебувають під управлінням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 

І тут важливо розуміти, що ці банки не ведуть діяльності, яка була би спрямована на отримання прибутку. Більше того: як пояснили нам в НБУ, їх навіть не можна назвати банками у повному сенсі цього слова. Уся їхня діяльність зводиться лише до накопичення ліквідної маси для погашення зобов’язань перед вкладниками. І в той самий час, якщо вірити декларуванню податку на прибуток, їхня прибутковість сягає рівня паливно-енергетичного комплексу. А один з ліквідаційних банків навіть задекларував податок на прибуток, тотожний усій вартості його активів. 

Усе це означає, що на рівному місці усі ми – починаючи від Офісу і закінчуючи найвищими органами держави – отримуємо серйозну проблему. Ці задекларовані суми ніколи не будуть сплачені до бюджету, оскільки, відповідно до законодавства, під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань зі сплати податків і зборів, крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. В той самий час, ці показники будуть світитися усюди як борг платників перед державою. З початку року зріст недоїмки по 46-ти ліквідаційним банкам склав 5,069 млрд грн. Це 30% боргу по всьому Офісу за 2017 рік. Для нас це – погана статистика. Для держави – удар по іміджу, оскільки розмір такого боргу є одним з вагомих показників платіжоспроможності держави, у тому числі – при вирішенні питання надання їх кредиту міжнародними установами. 

Що з цим робити – невідомо. Порядок дій у таких випадках не регулюється жодним нормативним документом. Ми маємо не просто пробіл у законодавстві, а цілу воронку, котра витягне з держави сил і ресурсів на кілька років, оскільки ліквідація банківських установ – процес тривалий.

Повноважень Офісу не вистачає на те, щоб виріщити цю проблему, тому  лишається тільки звертатися до тих, хто міг би допомогти. У першу чергу – до Фонду гарантування вкладів. А потім – сідати разом за стіл і розробляти нову методологію порядку ліквідації банків та декларування у процесі ліквідації, що дозволила б банкам не декларувати неіснуючі доходи і податки, які ніколи не будуть сплачені. Сподіваюся, скоро це нарешті станеться.