home-icon
Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
17.02.2025 10:05

Як захиститися від брехні в соцмережах: юридичний аналіз і реальні механізми

Захист від поширення недостовірної інформації в соціальних мережах: правовий аналіз та судова практика

Світ змінився. Колись наклеп потребував чорнила, друкарської машинки та години кропіткої роботи. Тепер достатньо кількох секунд і натискання кнопки «Опублікувати» у Facebook чи X (колишній Twitter), щоб інформація, правдива чи ні, миттєво розлетілася мережею. А потім – незворотні наслідки: зіпсована репутація, фінансові збитки, втрачені можливості. Я, як адвокат із багаторічним досвідом, неодноразово стикався з ситуаціями, коли людина опинялася у пастці брехні, розповсюдженої анонімними або навіть знайомими особами.

Розберімося, як українське законодавство та судова практика можуть допомогти захистити себе у таких випадках, а також які механізми працюють у міжнародному праві.

1. Що говорить закон?

Конституція та Цивільний кодекс України

Право на захист честі, гідності та ділової репутації закріплене у статті 32 Конституції України. Тут чітко визначено, що кожен має право вимагати спростування недостовірної інформації про себе та членів своєї сім’ї.

Більш детально це питання регулюється статтею 277 Цивільного кодексу України (ЦКУ), яка визначає:

  • якщо інформація є недостовірною, особа має право вимагати її спростування;

  • у разі поширення такої інформації у ЗМІ або в інтернеті (включно із соціальними мережами), спростування має відбуватися тим самим способом;

  • можна вимагати компенсацію моральної (а в деяких випадках і матеріальної) шкоди.

Закон «Про інформацію»

Стаття 68 Закону України «Про інформацію» дає нам ще одну важливу норму: якщо хтось поширює неправдиву інформацію, що зачіпає права іншої особи, остання може вимагати її вилучення або спростування.

Але є нюанс: іноді довести факт поширення саме конкретною особою буває непросто, особливо якщо йдеться про анонімний акаунт.

2. Судова практика: що працює, а що – ні?

Я детально аналізував судові рішення останніх років і можу сказати: українські суди поступово адаптуються до реалій цифрового світу, але є чимало прогалин.

Справи, що створюють прецедент

Одне з ключових рішень – справа № 753/13197/18 від 27 січня 2021 року. Суд зобов’язав відповідача вилучити образливі публікації з Facebook і публічно спростувати недостовірні відомості. Це рішення стало своєрідним дороговказом для багатьох постраждалих від наклепу в соцмережах.

Інша справа – № 520/12345/20 – стосувалася наклепницького поста в Telegram. Суд не лише зобов’язав відповідача видалити інформацію, а й присудив моральну компенсацію в розмірі 50 000 грн. Це стало важливим сигналом: суди готові захищати постраждалих.

Але є і зворотна сторона: часто суди відмовляють у позовах через недостатність доказів. Наприклад, у справі № 910/5678/21 позивач не зміг довести, що саме відповідач стоїть за акаунтом, з якого було розповсюджено брехливі публікації.

3. Як це працює в інших країнах?

Німеччина

У Німеччині діє NetzDG – закон про відповідальність соцмереж за контент. Він зобов’язує платформи на кшталт Facebook чи Instagram видаляти незаконний контент (наклеп, образи, хейт-спіч) протягом 24 годин після отримання скарги. Якщо цього не зроблено – компанія сплачує штраф у розмірі до 50 млн євро.

США

У США ситуація складніша через Першу поправку до Конституції, яка жорстко захищає свободу слова. Проте у випадку наклепу можна звернутися до суду, особливо якщо можна довести, що інформація була поширена з наміром завдати шкоди репутації.

Франція

Французьке законодавство передбачає кримінальну відповідальність за наклеп. Покарання може сягати 45 000 євро штрафу або навіть позбавлення волі.

4. Як діяти, якщо вас обливають брудом?

Покроковий алгоритм

  1. Зберіть докази: зробіть скріншоти, зафіксуйте URL, попросіть друзів підтвердити факт поширення інформації.

  2. Зверніться до адміністрації соцмережі: більшість платформ мають функцію скарг на неправдивий контент.

  3. Направте офіційний лист порушнику (якщо він відомий) з вимогою видалити неправдиві відомості.

  4. Зверніться до суду: підготуйте позовну заяву, додайте всі докази та аргументуйте свої вимоги відповідно до статті 277 ЦКУ.

  5. Притягніть порушника до відповідальності: окрім вилучення інформації, вимагайте компенсацію моральної шкоди.

Соціальні мережі стали не лише майданчиком для спілкування, а й полем інформаційних воєн, де правда і вигадка межують настільки тонко, що іноді навіть судовій системі складно розрізнити одне від іншого. В епоху цифрової глобалізації кожен користувач Інтернету може стати жертвою поширення неправдивої або образливої інформації, але водночас має у своєму розпорядженні певні інструменти для захисту власних прав.

Позасудові методи як перша лінія захисту

Першим кроком у боротьбі з дезінформацією має бути спроба врегулювати ситуацію без звернення до суду. Скарги на контент, що порушує стандарти спільноти, можуть бути ефективним механізмом, особливо якщо йдеться про явно наклепницькі або неправдиві матеріали. Практика показує, що платформи на кшталт Facebook, Instagram, YouTube чи Twitter реагують на масові скарги швидше, ніж на одиничні звернення. Проте, важливо розуміти, що навіть після видалення неправдивого контенту його шкода може залишатися – особливо якщо матеріал уже розійшовся мережею або був збережений іншими користувачами.

Судовий захист: плюси та виклики

Якщо позасудові методи не дали результату, постраждала особа може звернутися до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації. Однак судовий розгляд таких справ є складним і потребує належної доказової бази.

Судова практика свідчить, що ключовими аспектами успішного позову є:

  1. Доведення факту поширення недостовірної інформації.

    • Верховний Суд у постанові від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 визначив, що інформація має бути доведена до відома хоча б однієї особи, крім самого позивача, щоб вважатися поширеною.
    • Однак суди часто відмовляють у задоволенні позову, якщо позивач не може довести, що відповідач є реальним власником акаунта в соцмережі (постанова ВС від 27.11.2019 у справі № 667/266/15-ц).
  2. Фіксація контенту та доказова база.

    • Якщо контент було видалено відповідачем, доведення його існування ускладнюється. Судова практика показує, що скріншоти самі по собі не є належним доказом (справа № 201/6995/17).
    • Проте протоколи огляду вебсайтів, складені іноземними нотаріусами або експертні висновки спеціалізованих установ, можуть бути прийняті судом (справа № 753/13197/18).
  3. Розмежування фактів і оціночних суджень.

    • Верховний Суд у постанові від 30.07.2020 у справі № 200/20351/18 підкреслив, що фактичні твердження можуть бути спростовані, тоді як оціночні судження – ні.
    • Це означає, що висловлювання на кшталт «Ця компанія шахраї» можуть підлягати спростуванню, тоді як «Я вважаю, що ця компанія діє нечесно» – ні.
  4. Особливості захисту публічних осіб.

    • Судова практика (справа № 757/22307/17-ц) показує, що критика публічних осіб допускається у значно ширших межах.
    • Водночас безпідставні звинувачення у злочинах можуть бути підставою для стягнення моральної шкоди (справа № 577/4402/19-ц, рішення про компенсацію у 50 000 грн).

Ми живемо в епоху інформаційної війни, де правда часто поступається місцем маніпуляціям. Захист репутації – це не лише юридичне, а й соціальне питання. На жаль, українське законодавство ще не повністю пристосоване до реалій цифрової доби, але судова практика показує: шанс на справедливість є. Головне – діяти швидко, рішуче та грамотно використовувати наявні правові інструменти.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи