Про можливість для громадян країн-членів ЄС відбувати умовно-дострокове звільнення у своїй країні
У цьому блозі вирішив розповісти колегам про унікальний юридичний механізм, який відкриває нові горизонти для громадян країн-членів Європейського Союзу, що опинилися в умовах відбування покарання. Цей механізм дозволяє, за певних умов, завершити виконання покарання в своїй рідній країні.
На перший погляд, тема може здатися вузькоспеціалізованою й не цікавою для українських правозахисників, але вона стосується базових прав людини: права на реабілітацію, інтеграцію в суспільство та повернення до гідного життя. Й врешті-решт, Україна прямує до ЄС... Тому й порівняння української системи умовно-дострокового звільнення (УДЗ) з механізмами, що діють у Європейському Союзі, дозволяє побачити, як різні правові культури вирішують однакові проблеми. В Україні УДЗ регулюється Кримінальним кодексом України (ст. 81, 82), тоді як у ЄС, наприклад, застосовується Закон 23/2014 про взаємне визнання кримінальних вироків.
Міграція та глобалізація спричинили значне зростання кількості іноземних громадян у пенітенціарних установах європейських країн. Але що відбувається, коли громадянин іншої країни опиняється перед перспективою умовно-дострокового звільнення? Як відновити баланс між вимогами до правосуддя, ефективною реабілітацією та правами людини?
У ЄС існує інструмент для вирішення цієї дилеми: Закон 23/2014 від 20 листопада про взаємне визнання кримінальних вироків у Європейському Союзі (далі – LRM). У контексті умовно-дострокового звільнення LRM дозволяє особі з громадянством країн ЄС завершити відбування випробувального терміну в іншій державі, ніж та, де був винесений вирок.
Ця процедура виглядає привабливою на папері, але, як показує практика, її впровадження є значно складнішим.
Що таке випробувальний термін?
Умовно-дострокове звільнення (УДЗ) передбачає, що засуджений залишається на свободі за умови дотримання певних обмежень та зобов’язань. Згідно зі статтею 93 LRM, особа може відбути УДЗ у своїй країні за умови дотримання наступних вимог:
Остаточність рішення суду про УДЗ. Випробувальний термін починається лише після остаточного рішення суду країни, яка ухвалила вирок.
Бажання повернутися в рідну країну або іншу країну ЄС. Особа повинна висловити чітке бажання відбути термін у своїй рідній країні (або в іншій країні-члені ЄС).
Наявність дозволу держави виконання вироку. Обрана країна повинна погодитися взяти на себе нагляд за виконанням умов випробувального терміну.
Дотримання визначених обмежень і зобов’язань. LRM встановлює низку стандартних обмежень, які контролюватиме орган влади у країні виконання. Це можуть бути:
обов’язок регулярно звітувати про місце проживання;
заборона відвідувати певні місця;
участь у реабілітаційних програмах;
відшкодування завданої шкоди.
Як це працює на практиці?
На перший погляд, LRM пропонує прозорий механізм, але практика демонструє певні труднощі.
Бюрократія та тривалі терміни розгляду. Перенесення виконання вироку в іншу країну потребує тривалих узгоджень між державами. Часто засуджені стикаються з невиправданими затримками.
Змішані підходи до виконання. У різних країнах-членах ЄС існують різні правові культури. Наприклад, в Іспанії часто застосовують статтю 197 Пенітенціарних правил, яка передбачає простішу процедуру для іноземців. Проте цей підхід може не враховувати специфіки LRM, через що виникають суперечності.
Недостатня гнучкість LRM. Закон не враховує особливостей окремих справ, через що деякі справи стають "заручниками" жорстких норм.
Як це працює за кордоном?
Німеччина
Німецькі суди зосереджуються на реабілітації засуджених. Якщо громадянин іншої країни бажає повернутися на батьківщину, органи ретельно вивчають його соціальні зв’язки, наявність роботи або житла. У разі позитивного висновку вирок може бути переданий до країни походження, де місцеві органи забезпечують контроль.
Франція
У Франції ключовою умовою є чітка співпраця між судовими органами двох держав. Французькі суди часто залучають консульські служби, щоб переконатися, що умови реінтеграції в рідній країні є сприятливими.
Нідерланди
У Нідерландах, з огляду на гуманітарні аспекти, рішення про перенесення випробувального терміну приймається швидко. Особлива увага приділяється реабілітаційним програмам, які допомагають засудженим подолати соціальну ізоляцію.
Які виклики залишаються?
Відсутність єдиних стандартів. Кожна країна-член ЄС має власну інтерпретацію LRM, що створює нерівність у підходах.
Недостатня підтримка засуджених. Після повернення до рідної країни багато хто стикається з соціальною стигматизацією, труднощами з пошуком роботи або житла.
Проблеми контролю. Перевірка дотримання умов УДЗ у країні виконання є складним завданням, особливо коли обмеження мають міждержавний характер.
Що можна покращити?
Удосконалення координації між країнами. Потрібні єдині правила передачі вироків та моніторингу.
Розвиток соціальних програм реінтеграції. Це дозволить засудженим швидше адаптуватися до життя в рідній країні.
Спрощення процедур. Зменшення бюрократії дозволить зекономити час і ресурси для всіх сторін.
Спільні риси України та ЄС
Мета УДЗ В обох системах ключовою метою є реабілітація особи та її інтеграція в суспільство. Умовно-дострокове звільнення дозволяє засудженому уникнути повного терміну позбавлення волі за умови, що він виконує певні зобов’язання та не порушує закон.
Обмеження і зобов’язання Як в Україні, так і в ЄС засуджені, що отримали УДЗ, мають дотримуватися встановлених обмежень, наприклад:
повідомляти про зміну місця проживання;
не контактувати з певними особами;
брати участь у реабілітаційних програмах;
виконувати суспільно корисні роботи.
Судовий контроль Рішення про надання УДЗ ухвалюється судом, який враховує поведінку засудженого, його ставлення до скоєного злочину та соціальні обставини.
Відмінності
1. Міжнародний аспект
Україна: Українська система не передбачає можливості виконання випробувального терміну в іншій державі. Усі зобов’язання за умовно-достроковим звільненням реалізуються лише в межах країни.
ЄС: У країнах ЄС засуджений може звернутися з проханням про виконання УДЗ у своїй рідній країні або іншій державі-члені ЄС. Це забезпечує більшу мобільність і сприяє реабілітації, адже людина може повернутися до середовища, де є соціальні зв’язки.
2. Бюрократія та процедурні особливості
Україна: Процедура УДЗ в Україні є менш складною, оскільки не потребує взаємодії з іншими державами. Проте, на практиці, рішення часто залежить від суб'єктивного підходу суддів та адміністрації установ виконання покарань.
ЄС: Європейська система надає більше можливостей, але є значно складнішою. Необхідно координувати дії між державами, отримувати згоду країни, до якої переїжджає засуджений, і гарантувати контроль за виконанням умов звільнення.
3. Соціальна підтримка
Україна: Соціальна реінтеграція звільнених осіб в Україні залишається проблемною. Недостатнє фінансування реабілітаційних програм, відсутність належної підтримки з боку держави та стигматизація ускладнюють повернення до суспільного життя.
ЄС: У країнах ЄС діють розвинені програми соціальної підтримки. Засуджені можуть отримати доступ до психологічної допомоги, професійної освіти, працевлаштування, що значно підвищує шанси на успішну реінтеграцію.
4. Гуманітарний підхід
Україна: Система УДЗ в Україні орієнтована переважно на формальні критерії: скільки терміну відбув засуджений, чи дотримувався дисципліни. Людський фактор, як-от сімейні обставини чи соціальна реабілітація, враховується менше.
ЄС: У Європі ключовим є гуманітарний підхід: рішення про УДЗ часто ґрунтується на аналізі того, як реабілітація в певних умовах допоможе людині повернутися до нормального життя.
Що може запозичити Україна?
Можливість виконання УДЗ за кордоном.Запровадження механізму для українців, які відбувають покарання за кордоном, могло б сприяти реабілітації, особливо для тих, хто має тісні соціальні зв’язки з іншою країною.
Покращення реабілітаційних програм.Важливо інвестувати у психологічну підтримку, професійне навчання та працевлаштування звільнених осіб.
Міжнародна співпраця.Створення спільних програм реабілітації з країнами ЄС могло б допомогти в інтеграції громадян, які повертаються в Україну після відбуття покарання за кордоном.
LRM – це важливий інструмент, який допомагає людям зберегти гідність, навіть якщо вони оступилися. Проте він потребує вдосконалення. Для мене, як адвоката, ключовим залишається індивідуальний підхід до кожної справи та пошук балансу між інтересами держави і правами людини.
Українська система умовно-дострокового звільнення має потенціал для розвитку та вдосконалення. Досвід Європейського Союзу показує, як важливо робити акцент на реабілітації, а не лише на покаранні. Це дозволяє не лише зменшити рецидиви, але й повернути людину до суспільства з максимальною користю для всіх.
Правосуддя – це не лише про покарання, але й про шанс на новий старт. І якщо цей шанс може реалізуватися у рідній країні, чому б його не надати?
