Євромайдан — творення нації

Ще під час першого великого мітингу, після зриву підписання Угоди про асоціацію з ЄС, і в соціальних мережах, і в особистому спілкуванні можна було зутріти і почути захоплені відгуки: “Я пишаюсь своїм народом”, “Українці — я вас люблю” і т.д.

Після звірячого побиття студентів люди, і в першу чергу кияни, знову вийшли на вулицю, і нас було в кілька разів більше ніж напередодні. Кров на бруківці Майдану як ніщо інше свідчила про необхідність негайних змін в державі, тому євроінтеграційні гасла були доповнені зрозумілим всім: “Владу — геть!”.

Вражає, наскільки при цьому щирими є люди, які і складають Євромайдан — і ті, хто живе в ньому, і ті, хто приходить час від часу. Як одноголосно з їхніх сердець щоразу виривається “Слава Україні”, як в нічне київське небо летить “Ще не вмерла...”, наскільки поширеною стала національна символіка, як незнайомі до цього люди разом роблять спільну справу — розширюють та прибирають наметове містечко, приносять їжу, ліки, все необхідне. І все тому, що вони дійсно роблять спільну справу, але набагато глибшу — виборюють ту Україну, про яку мріють. І не лише для себе, але й для своїх дітей.

Так, це патріотизм, але в ньому зовсім немає показушності. Він якийсь стриманий, внутрішній і сповнений власної гідності. Недаремно цю українську революцію так і називають - “Революція гідності”.

Гідності, потребу в якій відчувають навіть ті, хто раніше не ходив на жодні політичні акції, і вважав, що його це не обходить. Ті, хто віддавали перевагу іншим корисним для себе речам, а, можливо, любили провести час на умовному “дивані”, сьогодні готові не тільки бути на Майдані, але й жертвувати частину своїх фінансових ресурсів на його функціонування. Оскільки розуміють, що не можуть вже залишатись байдужими, що від цього залежить багато.

Так, звичайно, десь не так вже й далеко “мітингують” і ті, хто за 200 гривень готовий упродовж дня служити підставкою для біло-голубого прапора. Але це дві зовсім відмінні реальності, дві різні сили духу.

Єромайдан показав, що українці, з високим почуттям внутрішньої свободи та братерства, готові відстоювати свої права — політичні, громадянські та соціальні. Що вони вийшли на вулиці не за гроші, не за політиків, не за опозиційних лідерів, в яких бачать лише інструмент досягнення своїх цілей. А цілі прості і зрозумілі — звільнення всіх зарештованих євромайданівців, покарання винних у побиттях та провокаціях, євроінтеграція, та, зрештою, відставка Уряду і проведення в Україні дострокових виборів.

Я щасливий, що зміг побачити і відчути це. Бути частиною такого народу — почесно і радісно. Так, для досягнення успіху необхідно буде ще постаратися. Але вже те, що продемонстрували українці, вселяє непереборну надію у перемогу!

Дмитро Войцех