Cui prodest?

16 червня 2020 року Верховною Радою України у другому читані було прийнято проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо державної підтримки сфери культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу у зв'язку з дією обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) – законопроект №3377[1]. 

Благородна мета та реальна важливість підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у сферах культури та мистецтв, креативних індустрій, під час дії жорстких обмежувальних заходів, була перекреслена окремими  зацікавленими особами, які  змогли «протягнути» у законопроекті власні, вигідні персонально їм,  правки.  Останні -  фактично вносять дестабілізуючий чинник в одну конкретну сферу колективного у правління – приватне копіювання. Це призводить до  негативного впливу на роботу окремих суб’єктів господарювання, які є бюджетоутворюючими підприємствами (імпортери та виробники побутової техніки та електроніки), а також прямо пов’язується з ймовірністю подорожчання техніки («новий податок зі смартфонів», як зараз називають даний збір у ЗМІ[2]). 

Так, пунктом 10 законопроекту було внесено зміни у Закон України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» (Відомості Верховної Ради України, 2018р., № 32, ст. 242), зокрема: у розділі VІ «Прикінцеві та перехідні положення»: в) доповнити пунктами 3² і 3³ такого змісту: 

«3² . Тимчасово, до узгодження остаточних розмірів тарифів у процесі переговорів або визначення їх судом, але не пізніше ніж до 31 грудня 2021 року, користувачі, що відповідно до вимог цього Закону зобов’язані сплачувати винагороду за відтворення в домашніх умовах і в особистих цілях творів, виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальних творів та їх примірників, сплачують відповідній акредитованій організації винагороду згідно із ставками відрахувань, що діяли протягом останніх трьох років до набрання чинності цим Законом. 

Нагадаю, що у попередній редакції Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» вищезазначена норма статті 20 визначала наступне: «У разі якщо сторони у процесі переговорів не дійшли згоди щодо остаточних розмірів тарифів, організація колективного управління на строк до шести місяців застосовує тимчасові тарифи, розмір яких затверджується Кабінетом Міністрів України». 

На сьогодні такі тарифи встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року №992 «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах»[3]. 

16 березня 2020 року Окружним адміністративним судом м.Києва у справі №640/13066/19 було визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 05 лютого 2014 року № 55 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 992»[4], тобто постанову, якою було незаконно та протиправно розширено перелік товарів з 5-ти до 33-х та встановлено економічно необґрунтовані тарифи. 

Таким чином, законопроект №3377 дозволяє Кабінету Міністрів України станом на сьогодні уникнути політичної та правової відповідальності за свою діяльність, а також  фактично залишає діючими до 31 грудня 2021 року протиправні та незаконні тарифи, які було скасовано у судовому порядку. Тобто, доповнюючи  Закон України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» пунктом 32,  Верховна Рада України вийшла за межі свої конституційних повноважень підмінивши собою орган судової влади, оскільки фактично скасувала законе та обґрунтоване рішення суду, а також створила прецедент, завдяки якому будь-яке рішення суду можна скасувати шляхом внесення змін до відповідного закону. 

Зрозуміло, що наші обранці працюючі у турборежимі та приймаючи на день купу законів не зобов’язані ще і за судовими процесами стежити, але зазначені  «правки до другого читання» з’являються не самі собою, і зачіпаючи інтереси однієї сторони, вони, у будь-якому випадку, віддаються на відкуп іншої. 

Зараз поясню, що мається на увазі. 

У редакції Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» до внесення поправки з законопроекту №3377 норма статті 20 передбачала так звані «тимчасові тарифи», тобто тарифи, розмір яких зобов’язаний затвердити КМУ.

Вищезазначеним Законом на Кабінет Міністрів України серед іншого було покладено обов`язки привести свої нормативно-правові акти у відповідність із названим Законом та забезпечити прийняття відповідних нормативно-правових актів. Кабінет Міністрів України постановою від 14 серпня 2019 року №696[5] вніс зміни до: 

1) постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 71 "Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною  метою  фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань",  

2) постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об`єктів авторського права і суміжних прав",  

3) постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року №992 "Про розмір відрахувань, що сплачуються виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах". 

Даними постановами було врегульовано порядок сплати винагороди (роялті) у різних сферах колективного управління та визначено, що ці тарифи будуть «тимчасовими». 

Ще раз звертаю увагу! 

Всі ТРИ вищезазначені постанови КМУ регулюють тимчасові тарифи у різних сферах колективного управління, але після внесення змін згідно тексту законопроекту №3377 термін «тимчасові тарифи» зникає із профільного Закону. 

Зникає, але не для всіх. Нова редакція  Закону з пунктом 3² встановлює, що   імпортери та виробники у будь-якому випадку будуть сплачувати відрахування за ставкам, що діяли протягом останніх трьох років до набрання чинності цим Законом. 

Щодо питання кому вигідно (Cui prodest?), просто зверніть увагу, всі інші сфери колективного управління, у яких було затверджено мінімальні ставки винагороди за використання об`єктів авторського права і суміжних прав, а також розміри винагороди за комерційне використання опублікованих з комерційною  метою  творів, запрацюють лише після затвердження остаточних тарифів в процесі переговорів (ст.20 Закону), а ось для сфери «приватного копіювання» у нас прийнято «приватну правку», яка дозволяє ОКУ вже стягувати відрахування не зважаючи на будь-які судові рішення щодо таких тарифів. 

Чим (або ким) спричинено таке прагнення виділити лише одну сферу колективного управління з усіх інших та покласти тягар сплати відрахувань на споживачів за протиправними та необґрунтованими тарифами, які було прийнято не в межах процедури, встановленої Законом України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» залишаються відкритими питаннями, відповідь на які ми, хотілось би вірити,  зможемо отримати лише згодом.  

Однак найгірше в цій ситуації те, що як вже зазначалося вище, ми маємо небезпечний прецедент, який дозволяє Верховній Раді України вийти за межі своїх конституційних повноважень та скасувати будь-яке рішення суду шляхом внесення змін до відповідного закону. 

"Маємо право на помилку"? Так. Але такі помилки необхідно виправляти. 

 

[1] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=68643

[2] https://www.epravda.com.ua/rus/publications/2020/06/15/661666/

[3] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/992-2003-%D0%BF#Text

[4] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88353145

[5] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/696-2019-%D0%BF#n25

"Cui prodest?" - в перекладі з латині означає: кому це корисно? хто від цього виграє? Авторство даного вислову належить Луцию Касію Лонгину Равілла, що жив 2150 років тому. Він рекомендував суддям, при розборі справ, завжди шукати того, кому може бути вигідно даний злочин: як правило, цей шлях міркувань веде до виявлення або самого злочинця, або того, хто за ним стоїть і направляє його дії.