Природа росту цін. Які інструменти боротьби з інфляцією потрібні Україні?

За даними, які нещодавно оприлюднила Державна служба статистики України (Держстат), у липні 2021 року споживча інфляція в річному вимірі прискорилася до 10,2%, випередивши показники червня на 0,7% (інфляція червень 2021 до червня 2020 – 9,5%). У місячному вимірі, липень до червня, ціни зросли на 0,1%. Це відбувається на тлі того, що у поточному році, порівняно із попереднім, спостерігається суттєве скорочення приросту грошової маси. 

В 2020 році грошова маса зросла на 28,6%, а в поточному році за прогнозом НБУ зростання грошової маси не має перевищити 16,7%. Нагадаю, що інфляція у 2020 році, за даними Держстату становила 5%. Зростання темпів приросту інфляції за умов скорочення грошової маси та стрімкого збільшення цін на енергоносії, сировину та продукти харчування свідчить про те, що ми маємо справу із інфляцією пропозиції. 

Нагадаю, що інфляція пропозиції (або інфляція витрат виробництва) виникає внаслідок змін витрат виробництва і пропозиції на ринку, переважно через два основні фактори: 

– зростання цін на енергію та сировину;

– зростання номінальної заробітної плати.

Зростання цін на енергію та сировину, попри досить високу нерівномірність, демонструє збільшення впродовж року на 30%+ (особливо це помітно по цінах на газ, які на нідерландському хабі TTF, до якого «прив’язані» ціни на внутрішньому ринку України, перевищили $1 000 за 1000 куб.м.). Щодо номінальної заробітної плати, то, за даними Держстату, середня номінальна заробітна плата штатного працівника підприємств, установ та організацій у липні 2021 р. становила 14 345 грн, що у 2,4 рази вище рівня мінімальної заробітної плати (6000 грн). Порівняно із червнем розмір середньої номінальної заробітної плати збільшився на 0,2%, а за останні 12 місяців (відносно липня 2020 р.) – на 21,5%.

Реакція на ситуацію з боку Уряду та НБУ неоднозначна. Зі свого боку, Нацбанк в останні півроку використовує всі можливі інструменти задля зниження ліквідності та збільшення вартості грошей. Зокрема, шляхом збільшення облікової ставки та зменшення обсягів та термінів надання рефінансування для комерційних банків. А Уряд, зі свого боку, подав до парламенту проект Держбюджету-2022, де прописано збільшення мінімальної зарплати, а, крім того, раніше розробив Бюджетну декларацію на 2022-24 рр., за якою прогнозується принаймні 25% зростання середньої заробітної плати в ці роки: з 15 258 грн у 2022 році до 19 063 грн у 2024 році. Одночасно з цим, зростання ВВП прогнозується всього лише на 3,8% у 2022 році, 4,7% у 2023 році та 5,0% у 2024 році. Отже, кумулятивно економіка має зрости за три роки лише на 14,1%.

Тобто, схоже, НБУ намагається діяти так, як вимагає ситуація інфляції попиту, інфляції, пов'язаної з дією монетарних факторів, насамперед – з надлишковою емісією грошей (скорочуючи цю саму емісію), яка призводить до перевищення попиту над існуючою пропозицією товарів та послуг. Хоча, як ми бачимо, у нас зараз інфляція пропозиції. А Уряд, схоже, просто не помічає зростання інфляції, продовжуючи політику, спрямовану на збільшення рівня соціальних видатків випереджувальними темпами, порівняно із темпами зростання економіки.

Є ризик, що наслідком таких дій, коли обидві інституції використовують фактично протилежні за спрямуванням інструменти впливу на економіку, може стати поглиблення її стагнації і, можливо, перехід до так званої стагфляції, коли виробництво, попит, бізнес-активність, тощо будуть скорочуватись, а інфляція – зростати.

Якщо Кабмін та Нацбанк поки не можуть скоординувати своє бачення, як саме реагувати на ті виклики, які постійно з’являються та постають перед вітчизняною економікою, то арбітром в подібній ситуації може виступити парламент. Саме законодавча гілка влади повинна напрацювати та ухвалити такі зміни до чинного законодавства, які б не лише спонукали Уряд та НБУ координувати дії щодо вирішення питань, з якими кожна з цих інституцій самостійно впоратися не в змозі. Останнім часом таких проблем в економіці України більш ніж достатньо. Нажаль, пандемія коронавірусу не вщухає, і загальносвітові економічні негаразди продовжують впливати на вітчизняну економіку. А тому Верховній Раді варто зосередитись на тому, щоб якнайшвидше забезпечити законодавчі підвалини для плідної співпраці КМУ та Національного банку.