Чому США незадоволені боротьбою з корупцією в Україні?

Утримання органів, які утворюють в Україні систему боротьби з корупцією, коштує державному бюджету, а отже і платникам податків – понад 6 млрд гривень на рік

Тому, щоб оцінити їх ефективність, треба поставити прості питання: «скільки людей отримали реальне покарання і скільки коштів повернуто в бюджет?».

Одразу варто зауважити, що українським антикорупційним органам немає чим особливим похвалитися. Справи, звичайно, є і є навіть вироки, але поки що це переважно штрафні санкції в межах кількох десятків тисяч гривень та умовні терміни ув’язнення. Тобто, формально антикорупційна робота кипить, а суд виносить вироки, але сказати, що на гачок правосуддя хоча б раз потрапила велика корупційна риба – ніяк не можна. Хоча в Україні її вистачає. А вироками типу штрафу у кілька десятків тисяч гривень навряд чи задовільниш втомлене від несправедливості українське суспільство – швидше вийде лише посилити роздратування. Бо, фактично, йдеться про нібито боротьбу з корупцією і нібито покарання якихось недокорупціонерів. Насправді, більшість справ закінчується нічим – фігуранти встигають сховати свої статки, в суді справа затягується, часто-густо в ході слідства зникають докази і справа розвалюється. І покарання нема. Тому боротьби з корупцією по-українськи ніхто не боїться всерйоз. Це відповідь на наше перше питання.

За даними опитування Європейської Бізнес Асоціації (ЄБА), індекс інвестпривабливості України в першому півріччі 2021 року покращився до 2,84 бала, тоді як в другій половині 2020 року складав 2,4 бала. Але аж ніяк не дотягує до «нейтрального» показника в 3 бали. Які ж головні проблеми називають опитані бізнесмени? 90% респондентів назвали проблемою слабку судову систему, 80% - високий рівень корупції і 65% - тіньову економіку. При цьому відзначається, що ефективність численних антикорупційних органів залишається практично нульовою.

Ось на такому тлі відбулися важливий візит Президента України Володимира Зеленського до США та його зустріч з президентом Сполучених Штатів Джо Байденом. За результатами зустрічі, Офіс Президента України на своєму сайті оприлюднив спільну заяву України та США щодо подальшого стратегічного партнерства, яка включає кілька розділів та декларує першочергову активізацію роботи Комісії стратегічного партнерства.

Серед розділів заяви, одразу ж після розділу щодо протидії російській агресії, визначено окремий розділ, який стосується реформи судової системи та боротьби із корупцією. Аналізуючи цей важливий розділ, який, по суті, міститься другим в ієрархії питань після безпеки та оборони, коротко і лаконічно можна зазначити, що Україна вчергове взяла на себе зобов’язання реформувати свою судову систему відповідно до найкращих міжнародних практик, негайно обрати нового спеціалізованого антикорупційного прокурора відповідно до «найкращих міжнародних практик» та ухвалити закони для захисту повноважень директора Національного антикорупційного бюро, а також забезпечити прозорий та надійний процес обирання його наступника. 

Також зазначено, що на підтримку зусиль України з втілення реформ Уряд США з 2014 року надав Україні майже $2 млрд допомоги на розвиток та планує виділити понад $463 млн допомоги в 2021 році, у тому числі на програми, орієнтовані на демократію, права людини, місцеве самоврядування та децентралізацію, приватизацію й судову реформу.

Так чому ж так часто всі наші західні партнери звертають увагу на українську корупцію і, незважаючи на вже зроблені кроки, докоряють нам? 

В західних партнерів боротьба з корупцією – це саме боротьба з нею на вищих рівнях суспільства. Наприклад, екс-президент Франції Ніколя Саркозі спочатку потрапив під слідство за отримання великих коштів на свою передвиборну кампанію з сумнівних джерел. А коли спробував підкупити суддю, щоб отримати доступ до матеріалів слідства, то отримав обвинувачення у корупції та три роки позбавлення волі умовно. Але головне покарання для нього – довічна неможливість повернутися у політику і владу. Тобто, спрацював механізм очищення суспільства від негідних представників еліти. А саме в цьому функціональний сенс антикорупційної боротьби. Але зауважимо, що зараз ми навели приклад топ-політика, а не простого чиновника. В Україні таку ситуацію, як з Саркозі годі й уявити. 

Науковці розділяють поняття корупції на декілька рівнів і основні два види – індивідуальну і системну. Індивідуальна корупція окреслюється як моральна проблема певної окремої особистості, і має вираження, наприклад, у звичайному побутовому хабарництві. 

Водночас, в Україні наявні всі прояви системної корупції, до якої призвів вибудований суспільний лад і певна традиція розподілу суспільних благ, якій притаманні три основні ознаки: наявність публічної влади (а отже і права розподіляти суспільні блага чи бюджетні ресурси) у осіб, які задіяні в корупційних діяннях; використання цієї влади в особистих інтересах; нанесення значної, а головне, видимої шкоди суспільству. Системна корупція завжди присутня на різних рівнях держави у вигляді домовленостей, коли йде обмін «прибутковими посадами», де можна отримати корупційну ренту (або так званий «корупційний податок»). У такій системі, тільки свої «наближені» люди можуть бути на посадах, де можна отримати «суттєві зиски».

Корупція призводить до втрат як держави, так і населення України внаслідок неефективного використання бюджетних коштів, низької і суперечливої якості державних послуг, а також посилює невизначеність як правового так і економічного середовища функціонування суб’єктів економіки країни. Корупція зменшує конкуренцію, бо дозволи і доступи до економічних ринків та замовлення отримують «наближені», а не найбільш ефективні суб’єкти. Відповідно, підприємці розуміють, що потрібно вкладати не в створення нових інновацій і продукти, а в побудову знайомств з «потрібними і наближеними» людьми.

Така ситуація призводить, у тому числі, й до відходу рентабельних і дуже часто інноваційних підприємців у так звану «тінь». Навіть за розрахунками офіційних державних органів (в Україні наразі цим займається Міністерство економіки) рівень тіньової економіки коливається в межах 30 – 37% від обсягу офіційного ВВП. Водночас, відповідно до аналітичних робіт МВФ (щоправда до 2015 року), рівень тіньової економіки вимірювався в діапазоні 37 - 57%.

То що ж потрібно зробити? 

Індивідуальну корупцію долають підвищенням прозорості прийнятті рішень (наприклад, закупівель, розподілу бюджету, тощо) та посиленням покарання, особливо в частині його невідворотності. 

Із системною корупцією все складніше, бо найчастіше є проблема саме із судовою системою. Корупція може бути помітною і навіть дуже прозорою, але покарання не застосовується. Тому варто прагнути до створення реально незалежних – у широкому розумінні цього поняття – антикорупційних органів із дуже широкими повноваженнями, не забуваючи при цьому дотримання принципу «ротаційності» представництва персоналій у цих органах.

Україна вже зробила деякі кроки в цьому напрямку – створила і забезпечила роботу відповідних антикорупційних органів і служб, а саме:  

• Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК)

• Національне антикорупційне бюро України (НАБУ)

• Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП)

• Державне бюро розслідувань (ДБР)

• Вищий антикорупційний суд України (ВАСУ)

• Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА)

• Служба безпеки України (СБУ)

• Національна рада з питань антикорупційної політики при президентові України.

Утримання цих органів коштує державному бюджету, а отже і платникам податків – понад 6 млрд гривень на рік (починаючи з 2020 року). Але давайте поглянемо, які результати роботи цих органів. 

НАЗК відзвітувало за 2020 рік: було проведено 42 антикорупційні експертизи законопроектів та проектів постанов Уряду, а правоохоронцям передано матеріали про незадеклароване майно на майже 900 млн гривень. Що стосується НАБУ і САП, як зазначається на сайті НАБУ, то розмір збитків, відшкодованих у кримінальних провадженнях у 2020 році трохи більше 1,14 млрд грн.

Зі свого боку ДБР звітувало, що станом на грудень 2020 рік ним розпочато 198 кримінальних проваджень, оперативне супроводження здійснюється у 213 кримінальних провадженнях, 93 особам у яких повідомлено про підозру, серед яких: четвертий і п’ятий Президенти України, двом колишнім Міністрам оборони України, колишньому начальнику Генштабу ЗСУ та іншим високопосадовцям. За 2020 рік направлено до суду 461 обвинувальний акт у кримінальних провадженнях про корупційні кримінальні правопорушення, з них 261 або 57 % – у провадженнях, пов’язаних із одержанням неправомірної вигоди на загальну суму понад лише 19 млн гривень.

АРМА відзвітувало, що в 2020 році фактичні витрати держбюджету на її діяльність склали 157,5 млн гривень, а загальна вартість, арештованих активів, якими управляє бізнес складає понад 3,3 млрд гривень. Водночас, дохід державного бюджету від управління арештованими активами склав аж 15,7 млн гривень.

А згідно із повідомленнями СБУ, цією службою відкрито 983 кримінальних провадження і оголошено підозри 1294 суб'єктам корупційних злочинів протягом 2020-го та за 6 місяців 2021 року. Але відомості про кількість притягнутих до відповідальності, засуджених осіб і повернених обсягах коштів у бюджет – відсутні. 

Якщо підсумувати все, то виглядає, що витрати платників податків на утримання величезної антикорупційної системи відчутно перевищують результати її роботи. А це відповідь на друге наше питання, заявлене на початку. 

Тобто комплексного підходу немає, самі органи працюють непрофесійно, а загалом система неефективна. Тож, як на мене, варто таки дослухатися до наполегливих порад наших закордонних партнерів і будувати чітку, а, головне, дієву, структуру антикорупційних органів відповідно до «найкращих міжнародних практик» і забезпечити реальну роботу, а не «дотримання форми й вигляду». І – головне – робота повинна мати результат у вигляді невідворотного покарання та поверненні коштів в бюджет. Тож єдиний вихід – це повне перезавантаження системи антикорупційних органів в Україні.