Чому в Україні не саджають за економічні злочини?

Стаття 212

Почнемо, напевно, із найцікавішого. Стаття 212 Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за ухилення від сплати податків.

Станом на сьогодні отримати обвинувальний вирок за вказаною статтею вкрай важко, фактично, вона мертва. Відсутність практики притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків пояснюється декількома факторами:

По-перше, у березні 2018 Верховний Суд прийняв рішення, яким повністю змінив підхід до розслідування ухилення від сплати податків, вказавши, що слідчий не має права звертатися з клопотанням про проведення позапланової податкової перевірки до слідчого судді.

Це суттєво вплинуло на строки розслідування та позбавило можливості слідчого тримати ситуацію під контролем.

Важливо зрозуміти, що основою ст. 212 КК України є акт податкової перевірки та податкове повідомлення рішення. Виникає очевидне запитання до слідства: як його отримати? В ідеалі - до відкриття кримінального провадження.

Тобто, алгоритм "ідеального" притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків виглядає наступним чином:

1) податкова перевірка та отримання ППР;

2) підприємство оскаржує результати перевірки в адміністративному порядку;

3) у випадку, якщо підприємство програє справу та не сплачує суму за ППР, вирішується питання про відкриття кримінального провадження, для цього потрібно щоб донарахування були більші, ніж 3 153 000 грн. (за ч. 1 ст. 212 КК України ).

Перша проблема виникає тоді, коли правоохоронні органи вносять відомості до ЄРДР ще навіть до самої перевірки податковою та починають досудове розслідування.

І тут виникає питання: що варто вважати ознаками того, що підприємство ухиляється від сплати податків? Перевірки не було, відбулися слідчі дії та з'являться логічне питання, як отримати акт податкової перевірки?

Для того, щоб виправити ситуацію, слідчий звертався до слідчого судді із клопотанням про призначення позапланової податкової перевірки. Як правило, судді відмовляють у задоволення такого клопотання, оскільки право на таке звернення не передбачено КПК України.

І що потім роблять слідчі?

Вони повідомляють податкову про ознаки ухилення від сплати податків конкретного підприємства та просять відреагувати належним чином - провести перевірку. Податкова у свою чергу вносить дане підприємство в план податкових перевірок і на протязі року проводять податкову перевірку.

Подальший сценарій подій зрозумілий: ППР, оскарження, у випадку програшу адміністративного процесу та несплату суми за ППР слідчій продовжує розслідування та вирішує питання про повідомлення про підозру.

Тобто, якщо немає акту податкової перевірки та податкового повідомлення рішення правоохоронні органи не можуть довести ухилення від сплати податків та притягнути особу до кримінальної відповідальності за ст. 212 КК України.

По-друге, завдяки багатьом непослідовним реформам правоохоронних органів та оголошеною боротьбою з корупцією, слідчі просто забули, як доводити умисел в ухиленні від сплати податків. Це підтверджує обширна практика виправдувальних вироків та незначні обвинувальні вироки, де основним джерелом доказів є визнання вини.

По-третє, це відповідальність. Середній штраф за ухилення від сплати податків за судовою практикою останніх років становив близько 15 000 грн. Суд, як правило, призначав покарання нижче нижчої межі.

В вересні 2019 року було внесено відповідні зміни до КК України і зараз штраф за несплату податків в особливо великих розмірах становить від 255 000 до 425 000 тис. гривень.

Однак навіть такі суми є неспіврозмірними з часом оплаті праці слідчого, прокурора, оперативного співробітника та судді з його помічником та секретарем.

По-четверте, це строки давності. Справи про викрадення велосипеду більш ретельно та швидко слухають, а по податках - це 2-3 роки у першій інстанції, не говорячи вже про оскарження. Така швидкість приводить до закриття справ за ч. 1 та ч. 2 ст. 212 КК України по строках давності, вони становлять 2 та 5 років з моменту події відповідно.

Наступною важливою статтею в економічних злочинах є ст. 205-1 КК України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб підприємців).

Вона є більш приближеною до поняття фіктивне підприємство, яке раніше містилося в декриміналізованій ст. 205 КК України. З її допомогою можна краще зрозуміти, підприємство було насправді створено для здійснення підприємницької діяльності, чи для досягнення інших цілей.

Наприклад: у вас відсутній диплом юриста та взагалі ви не маєте відношення до юриспруденції, але при цьому створюється ФОП з видом діяльності надання юридичних послуг. Тут вже виникають ознаки фіктивного підприємництва.

Слід зазначити, що по ст. 205-1 КК України існує багато цікавих судових рішень та покарання за даною статтею є більш суворим ніж було в ст. 205 ККУ.

Стаття 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння шляхом зловживання службовим становищем) є наступною цікавою економічною статтею Кодексу.

Дана стаття в нашій країні працює тільки в площині розтрати чи заволодіння державного майна. Раніше розпилювати бюджет було простіше, директор компанії укладав фіктивний договір з іншою компанією та переводив туди гроші за начебто надані послуги чи роботи, які насправді не надавались і потім компанії між собою розподіляли "зароблені" кошти.

Наразі такі схеми-мамонти "розумні хлопці та дівчата" не використовують, за останні роки були створенні якісніші механізми, які допомагають ефективно освоїти державні кошти.

Виникає питання, чому НАБУ, СБУ мають досить низьку ефективність при розслідуванні злочинів по ст. 191 КК України?

По перше, основним доказом по ст. 191 КК України є судово-економічна експертиза, яка демонструє збитки, що були завдані державі, та виявляє спосіб, яким було їх завдано.

Наприклад, придбання товару по завищеній чи заниженій ціні. Наступне питання - що ж таке завищена чи занижена ціна та як її визначити? Враховуючи той факт, що зараз велика кількість компаній працюють через систему "Прозоро" та відсутність державної монополії на ціну, довести завищення чи заниження дуже складно.

Якщо раніше інструментом тиску було встановлення чи справді ціна відповідала даному товару або послугам, то зараз ефективним способом є перевірка законності тендеру. Існують багато випадків, коли тендер відбувся, товар був придбаний, вмонтований, але у правоохоронних органів виникають питання щодо законності перемоги в тендері.

Правоохоронні органи вважають, якщо тендер був проведений с порушеннями, то все похідне від нього також є незаконним.

І не важливо були проведені роботи чи ні, був поставлений товар чи ні, дане питання нікого не хвилює. Також, слід наголосити, що в тендерних спорах часто з'являється позиція Антимонопольного комітету України, яку потім "щиро" підтримують правоохоронні органи.

Ще однією проблемою судово-економічної експертизи є те, що сьогодні експерти не несуть відповідальність за свої дії, притягнути експерта до відповідальності дуже важко. Чому так виникає? Тому, що деякі експерти в тій чи іншій мірі залежні від правоохоронних органів. Тобто, експерт може зробити експертизу, яка буде вигідна правоохоронним органам і не понести за це жодної відповідальності.

Отже, складність при притягненні до відповідальності за ст. 191 КК України полягає в отриманні експертизи низької якості, яка є основним доказом в даному складі злочину. Суддям досить складно розібратися в судово-економічній експертизі, особливо коли у захисту наявно декілька протилежних експертиз, які спростовують позицію слідчого.

Ну, а наостанок загальна якість слідства, яскравий приклад справа "Труханова", в якій можна зустріти найбільш типові помилки при доказуванні винуватості за ст. 191 КК України. Посилання на мою статтю http://bit.ly/30e9wnV (http://bit.ly/30e9wnV).

Можливо, в правоохоронних органах є свій прокурорський кримінально-процесуальний кодекс або методології закордонних спецслужб, які є суттю реформ правоохоронних органів, але невідповідність цього практиці Європейського суду з прав людини ламають багато справ по ст. 191 КК України ще на стадії слідства.

Важливо наголосити, що зараз досить багато виправдувальних вироків по ст. 191 КК України виключно через порушення процедури розслідування.

Покарання за ст. 191 КК України також відсутнє у зв'язку із неможливістю знайти майно або гроші, які були привласнені. Або, якщо щось і знаходять, то важко довести, що це було отримано незаконним шляхом.

Склалася судова практика: якщо справа "фактова" і зібраних доказів недостатньо для вручення підозри, то отримати арешт на майно досить важко, суді частіше знімають арешт з цього майна та повертають кошті.

Моя порада: якщо підприємство і бажаєте працювати з державним майном, коштами, то повинно зважити для себе всі ризики, як репутаційні, так і юридичні наслідки для підприємства. Я вважаю, що в даний час відсутні перспективи притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 191 КК України через низьку якість кадрів правоохоронних органів та неможливість провести якісну судово-економічну експертизу на користь слідства.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, хотів би порадити адвокатам мати розуміння, як дані злочини будуть розслідуватися та як будуть доводитися, також потрібно вивчати обвинувальні та виправдувальні вироки й брати до уваги тактику захисту інших адвокатів.