Рік тому з життя пішов видатний фінський природозахисник, орнітолоґ, філософ, рибалка Каарло Пентті Лінкола, який присвятив себе невтомній боротьбі за збереження незайманої екосистеми Суомі. Народження у складну міжвоєнну добу на правду визначило його долю: дитинство пройшло у складних умовах поневірянь через втрату батька у 1942-му; юність і молодість – у зліваченому Гельсинкі, де завдяки агентурі СССР адепти "класової боротьби" та "пролетарської революції" знову стали визначати фінляндський порядок денний; зрілість і старість – у лісовій глушині, якомога далі від людського ока, технологій та божевілля сучасного світу. Головним дітищем Лінколи, крім низки ідейно-публіцистичних праць, є некомерційний Фонд природної спадщини Фінляндії (фін. Suomen Luonnonperintösäätiö), який існує з 1995 р. і на постійній основі займається скупкою лісів у держави на кошти благодійників.
Замолоду він відкинув сподівання своєї родини на академічну кар'єру, професійно зайнявшися рибальством, із якого жив до самої смерті. Школу, а згодом і університет він уособлював із "місцем інтелектуальних тортур", позбавлених природності та достатнього для мозкової діяльності рівня свіжого повітря. Побут у невеликій хатині на березі озера Ванаявесі, спостереження за птахами, систематичне картографування місць їхнього гніздування зробили з нього біофіла, котрий визнав природний досвід найвищою цінністю життя; людство Каарло Пентті затаврував влучним словосполученням – "homo destructivus" із причини споживацького ставлення до Землі.
Бувши жвавим, допитливим та енергійним мислителем-рибалкою, він зачаровував багатьох (не тільки прихильників, але й опонентів, які у далеких 1970-х начепили на нього ярлик "екофашиста/еконациста") своєю непідкупністю і доведенням розпочатої справи до кінця. Ймовірно через таку принципову позицію Лінколу вважають єдиним та справжнім у незалежній Фінляндії дисидентом, чий світогляд зазнав із роками кардинальних змін: в юності він був пацифістом, у зрілому віці – радикальним консерватором, котрий виправдовував диктатуру з насильством і терактами. Лінколова теоретична спадщина зводиться до короткого, проте змістовного заклику всім людям – перестати рухати планету до катастрофи, запобігши демографічному вибуху і зменшивши промислово-технічне навантаження на природу; він мріяв, аби людство перестало грати у Бога.
Водночас його ідеалом є таке суспільство, де людські сім'ї живуть якомога далі одна від одної, шанобливо ставлячися до навколишньої флори та фауни без застосування інструментів демократії чи парламентаризму. Останні два Кааро Пентті вважає "кровними батьками" дикого капіталізму і масової культури Заходу, від забаганок яких страждає природа. У своїх працях він постійно говорить про вбиту, зґвалтовану, корумповану Вітчизну, ганьбою якої стала необдумана надмірна експлуатація природних ресурсів, від чого Суомі втрачає свої індивідуальні риси та розриває свої зв'язки із землею, перетворюючися на "заповідник споживацтва".
В інтерв'ю для видання "Helsingin Sanomat" філософ-природоохоронець зауважив, що деякі люди насправді не хочуть бачити реальний стан справ у світі; їх влаштовує вирубка лісів і засмічення водойм, інакше б давно зупинилося багаторічне нещадне плюндрування Землі: «Індустріалізація, технологізація та споживацький стиль життя призвели до катастрофічних змін глобального масштабу, людство ще більше відособилося від свого біологічного коріння – природи. Професії постіндустріального суспільства все більше віддаляються справжньої праці, яку донедавна знали ще наші батьки та діди; тепер огрядні нащадки вчорашніх селян зайняті наповненням інформаційних бульбашок у мережі чи "іграх" на фондовому ринку, відчайдушно продаючи один одному порожнечу через рекламні аґенції. Фактично, усталений промисловий порядок не залишає достатньо місця для власних думок і уподобань людини, роблячи нас сірою масою, яка воює з власною біологічною природою. Ось чому для нинішнього покоління природне середовище, таке як ліс – річ непатріотична».
Який рецепт подолання вказаної катастрофи пропонує нам Лінкола? – Екзистенційний! На його думку, заводи та офіси потрібно знищити, бо вони шкодять планеті та людям, які своєю чергою мусять знову стати аграрним суспільством, не відірваним від щоденного обробітку землі заради хліба насущного (тут назверх проглядається схожість із "червоним" кхмером Пол Потом, але без усіляких лівацьких утопій, хоча назагал самому фінському глибинному екологу близькі постаті Адольфа Гітлера і Беніто Муссоліні): насолоду від життя, а не існування, всі ми повинні отримувати на полюванні, риболовлі, збиранні та вирощуванні городини, відкинувши при цьому тугу і тривогу.
Не менш важливою у Лінколовій системі вартостей виступає подвійна дихотомія – "свобода/залежність", "диктатура/демократія". Він визнає магістральним тільки такий вид свободи, за якого людина вільна від примх і забаганок споживчого суспільства, самочинно і без примусу приймаючи екологічний спосіб життя. Натомість залежність він ототожнює зі вседозволеністю, породженою вадами демократичного ладу, котрі зникають з появою "міцної руки" диктатора: «Диктатура – найекологічніша форма правління, а проблема надміру волі в людини була ще з часів Середньовіччя; тепер вона вже вирішена відповідними законами. Я певен, не існує 100%-ї волі, бо людина – це істота, котра дрейфує, але перед тим вона свідомо і без краплі сумління знищує основну частину життєвих форм Землі, а потім помирає сама й нічого з цим не вдієш» (із інтерв'ю для видання "Kerberos").
Утілити свої ідеї у життя Каарло Пентті намагався неодноразово: у 1980-х рр. він ініціював екологічний "Зелений рух" (фін. Vihreä liike), що мав політичним шляхом криміналізувати діяльність підприємливих ділків-дроворубів у Суомі та здійснити інші подібні природоохоронні заходи. Проте доволі різкі, радикальні заяви Лінколи змусили його соратників (а насправді "дітей червоного травня 1968-го"!) влаштувати демарш і публічне цькування рибалки-філософа, котрий не мав диплому про вищу освіту. На базі вказаної структури у 1990-х з'явилася партія "Зелених" (фін. Vihreät), чиї члени відмовилися боронити флору і фауну рідної країни під Лінколовими гаслами, промінявши ці останні на більш (грошовиті) кон'юнктурні теми – мультикультурну асиміляцію нелегалів та ґендерну ідеологію.
Відтак доволі дивним виглядає торішня заява міністра закордонних справ Фінляндії Пекки Гаавісто (багаторічного члена партії "Зелених" і відкритого ґея), в якій визнається суспільна вага Каарло Пентті, котрий нібито "збився на ультраправі манівці". «Без перебільшення скажу, що Лінкола вплинув на мислення багатьох поколінь, і, можливо, абсолютність природи – це також його спадщина, яку ми маємо шанувати. Але його книги були занадто радикальними, щоби виставляти на полицях, їхній зміст і досі зазнає справедливої критики, бо там пропагується насильство заради збереження природи», – написав на своїй офіційній сторінці у "Facebook" пан міністр.
Питання переселення планети, а отже і міґрації, теж перебувало у сфері зацікавлень Каарло Пентті. Після низки терактів у Лондоні та Мадриді у 2005-2007 рр. він наголосив, що тільки так Земля очиститься він руйнівного втручання людей у закони природи. За його словами, будь-яка дія, навіть масове вбивство вибуховим пристроєм невинних громадян, яка порушує усталений розвиток Західної культури є позитивною, однак при цьому додав, що сам не став терористом через відсутність як сміливості, так і відповідних навичок та здібностей: «Я взагалі не можу побудувати жодної бомби, я зовсім не корисна людина у такій справі».
У зв'язку з вище наведеним не виглядає дивним і те, що Лінкола не бачив абсолютної цінності в нації (кровно-духовної спільноти), хоча у його мисленні завжди були присутні націоналістичні акценти, починаючи ще з пацифістських праць юності. Йому все ж ближчою є батьківщина (як земля, що зберігає традиції предків, їхню спадщину не віддільну від природного стану речей) й відчуття спільної долі з іншими живими істотами, котрі її населяють. Біофілія Каарло Пентті тісно пов'язана з глибинною екологією, які можуть здатися незрозумілими (а по суті так і є) для широкого загалу, хоча за його твердженнями це – наш прихований інстинкт, що наперекір проґресу продовжує знаходитися у родовій пам'яті (як тут не згадати про славнозвісну теорію Blut und Boden!) й урешті-решт все одно в будь-якому віці тягне нас до землі.
P.S. Ну й на останок маленька ремарка. Лінколу можна не любити й при цьому називати "екофашистом", можна критикувати й відкидати його ідеї як несвоєчасні за надмірне пропагування антигуманізму, але точно не можна (і не слід) не помічати той внесок, який природоохоронець зробив у збереження лісів своєї Батьківщини. За це земляки зарахували його до переліку 100 найвидатніших фінів (поряд із маршалом Маннергеймом і композитором Сибеліюсом), які, на їхню думку (з чим я особисто погоджуюся), змогли змінити хід сучасної історії.
