Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
25.05.2017 23:52

Україні необхідні – воля і характер!

Історик, публіцист

Не секрет, що усі біди сучасної України від браку справжньої української національної еліти. На правду, українці потребують ідейного патріотизму! Особливо це стосується тих, хто у керма держави...

Сучасне покоління українського народу в цілому, а української інтелігенції зокрема, не має права вигадувати, мріяти чи просто зітхати щодо дня прийдешнього: «Яким він буде і як його прожити?». Наша нація та її освічені представники покликані бачити і розуміти, розуміти і вирішувати, вирішувати і здійснювати на благо нашої держави усе необхідне на даний момент, перебуваючи в самому її серці, а не десь за лаштунками у затишних віденських кав'ярнях чи турецьких пляжах.
Постмайданна Україна вимагає від усіх нас волі і чину заради подальшого існування на мапі Європи та світу. Не легковажних поштовхів, не короткочасних поривів, не безвідповідальних ексцесів... Але – глибоких, стриманих і владних рішень, що виливаються в систему організованих дій. Це потрібно не на "завтра" і не на "післязавтра", це потрібно на кілька поколінь. Замисліться над тим як ми жили до 1991-го р., а потім до 2004-го р. і пізніше – до 2013-го р. Все, що існувало раніше. та система координат кремлівського окупаційного режиму, вщент розлетілось на дрібні шматки, залишивши по собі криваві рани "Кримської весни" та спекотного "Донбасського літа". А проте, Україна і українці змінились, це варто врахувати всім!
Але в той же час, Україні потрібні люди, які вміють бажати і, до того ж з глибокої сильної волі, вміють робити та брати на себе відповідальність за всі свої вчинки. Україні на даний момент необхідні не розгублені і перелякані обивателі, але люди з громадянською мужністю, сильні, жорсткі, лідери, а не популісти, яких хоч греблю гати. В часи соціально-економічної руїни, національно-культурної розбещеності та ворожої інтервенції Україна потребує людей з міцним національним характером – своїх власних Атлантів з адамантовим тілом. Вони необхідні їй не тільки для того, щоб звільнити її від різного роду манкуртів та поручів, окупантів та ренегатів, але й відновити її втрачену суть. Проте, як вже можна здогадатись, до цього часу нашим освітянам ще не вдалось виховати таке покоління молоді з громадянською мужністю і вольовим характером.
Виховання характеру – ось велике національне завдання України, ось її вольова ідея на ціле прийдешнє століття. Українській людині необхідний характер – релігійно вкорінений завдяки патронату єдиної помісної Церкви; патріотично розжарений, полум'ям новітніх Визвольних змагань; здатний до діянь довгого задуму і, водночас, повільного, витриманого їх виконання.
Від свої попердників (трипільців, скіфів, ґотів, слов'ян, варягів) та нинішньої природи українська людина отримала багато подарунків, але ці властивості вона повинна вистраждати і придбати самостійно. Українська душа дихає легкістю і внутрішньою свободою – і потребує вольової дисципліни. Вона багата на таланти – і потребує працьовитість. Вона глибока і темпераментна – і потребує вольової та розумної тверезості. Вона добра і гостинна, але не загартована до кінця почуттям власного обов'язку. Вона релігійна за своєю природою, але потребує пильного очищення, витриманого боротьбою зі спокусами. Вона мрійлива, споглядальна і в почуттях своїх неврівноважена... Але саме тому душа української нації, її міцний скелет, потребує самовладання і сили характеру.
На нашу переконливу думку, виходячи з історичної древності нашої нації, яку століттями викохували митці культури та обороняли воїни чину, ця сила не дана українській людині, а визначена їй згори. Саме тому вся наша історія, що почалася з отих деревяних трипільських зрубів в Наддніпрянщині, насичена безперервних військових напруг і грандіозних жертв (від спалення Києва байстрюком Андрієм Боголюбським у 1169 р., ще задовго до монголо-татарської навали, і до трагічних подій Революції Гідності та сумнозвісної АТО), яка не полегшувала нам процес самовиховання, а ускладнювала його: сильні гинули в героїчній боротьбі за волю і самостійність під стягами Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, Петра Болбочана та Нестора Махна, Романа Шухевича та Павла Шандрука, а слабкі, як от Іван Брюховецький чи Володимир Винниченко, звикали до пасивного терпіння...
Сьогоднішня Україна, виходячи з нагальних потреб власної нації, потребує сильних людей, особистостей, а не ґендерно-модифікованих, безликих гуманоїдів. Щоб вести інших за собої вперед, треба самому вміти стояти і вміти йти. Слабкі люди ніколи нічого не очолюють, нікого не ведуть і нікого не виховують. В українській історії події Революції Гідності та Війни на Сході перегорнули сторінку нашої національної безвідповідальної мрійливості і пасивної критики.
Суворий і важкий час вимагає твердої волі і тверезої, навіть, залізної працездатності на благо нації та держави, а не окремо взятих політиканів-казнокрадів. Нехай це буде меншість: будь-яку країну завжди веде меншість, але ця меншість повинна бути якісно на висоті. Вона повинна бути ідейно загартованою, організаційно вмілою та готовою до негайної і нещадної відсічі ворогам-опонентам. І лиш тоді у відповідь на такий якісний поклик український народ почне виділяти з себе якісних людей і розгорне свої кращі і благородні властивості. Інакше, нас просто з'їдять кровожерливі сусіди. Не варто цього чекати, працюймо нині задля майбутнього наших дітей. Хай це буде закликом до дій, а не просто констатацією фактів!
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]