Російська агресія продовжує збирати криваві жнива на Донбасі. Наша економіка галопує. А можновладці з Києва, намагаючись примиритись з Москвою, навмисно затягують вирішення конфлікту на Сході...
Славетний Тарту, таємничий Тарбату, мудрий Юр'єв, провінційний Дерпт... Це місто мало різні назви за час свого кількасотрічного існування на естонській землі, залежно від того, хто ним володів: ести, русичи, ліви, тевтонці, лівонці, німці, москалі, естонці. Але відомим його зробили не ті, хто мав тут владу тривалий час, а саме певні історичні події, пов'язані з підписанням мирних угод між Таллінном (02.02.1920) і Гельсінкі (14.10.1920) з одного боку, та Москвою з іншого.
З погляду буремної сучасності, події майже 100-річної давнини, які стались у естонському Тарту, нам вижаються далекими і сторонніми, особливо якщо мова йде не про історичний шлях України. Але розуміючи, що тваринні інстинкти ординської Московії без гідного бою не зупинити і не завести агонізуючий Кремль в стан безвиході, коли не ми, а наші вороги забажають миру, варто пригледітись до тих дипломатичних і мирових подій, які відбулись у місті на березі річки Емайиґі з метою аналізу майбутньої розв'язки у білоруському Мінську.
Почнемо з Естонської Республіки. Це ж логічно, адже Тарту – естонське місто! Отже з кінця лютого 1918-го до початку лютого 1920-го р. Естонія збройним шляхом відстоювала своє право на державну самостійність у власній визвольній війні. Більшовицька Москва зі Сходу і німецькі окупаційні формування Балтійського Герцогства з Півдня та Заходу не змогли отримати свій ласий шматок естонської землі, тож суверенітет Естонії не тільки був загально визнаний такими геополітичними гігантами як Франція, Велика Британія та США, але й значно розширений від існуючих тоді етнографічних меж. Розуміючи всі наслідки розгортання повномасштабної війни з країнами Антанти на боці маленької Естонії, більшовицький уряд йде їй на поступки і підписує 2 лютого 1920-го р. Тартуську мирну угоду.
То що ж отримали підписанти від ратифікації цієї угоди і, які наслідки мав Тартуський мир для подальшої долі Естонської Республіки? Перш за все, незалежна держава Естонія звільнялася від всіх боргів успадкованих від Російської імперії, а також отримувала назад всі цінні папери, вивезені більшовиками за її межі. Більшовицькі дипломати домовляючись з офіційними представниками естонського уряду в Тарту мали намір створити в цій маленькій балтійській республіці власний легальний офшор. Згідно із умовами Тартуської мирної угоди, товари, які провозились через територію однієї з договірних сторін, не повинні були обкладатись жодним митом та транзитними податками! Крім того у відкритих портах та вільних гаванях Естонії (Таллінн, Мууґа, Палдіскі, Сілламяе, Курессааре) її уряд мав надати більшовицькій Москві місця для перевантаження та зберігання призначених для неї товарів з інших країн світу. Варто підкреслити, що платня за такі “торгові місця” не повинні були перевищувати суму, що стягувалась з естонських громадян щодо транзитних товарів.
Для чого це все потрібно було молодій естонській державі зрозуміло. Адже договір, підписаний в Тарту, не тільки зупиняв посягання з боку більшовицької Москви на незалежність Естонії, але й таким чином закладав міцну економічну основу майбутньої балтійської республіки. Батьки-засновники незалежної Естонії не могли не розуміти, що крім політичної незалежності de facto і визнання держави de jure, необхідна й економічна основа функціонування нового державного утворення. Тож залежне становище економіки молодої Естонської Республіки від транзиту товарів із Заходу на Схід мало стати її реальним сектором і наповнити державну скарбницю фінансовими надходженнями, нехай навіть з боку вчорашніх ворогів-більшовиків. У свою ж чергу червона Московія отримували як легальні, так і нелегальні канали для продажу через Естонію золотого запасу і дорогоцінних виробів в обмін на необхідні їм товари та продукти. А через Таллінн в 1920-1922 рр. йшов фактично єдиний канал закупівель зброї і військового спорядження для Червоної Армії з-за кордону!
На той час керівництво Естонської Республіки на чолі з прем’єр-міністром Яаном Тиніссоном, міністром оборони Константіном Пятсом та головнокомандувачем естонських збройних сил Йоганом Лайдонером побачило можливість створити не тільки національну державу, але й національну естонську буржуазію, якої на той момент в цій маленькій балтійській республіці не було. Тож єдиним джерелом збагачення для “нових естонців” був легальний та нелегальний ринок збуту вантажів і золота від найбільшого постачальника, що знаходився на Сході…
Чим закінчилася спроба створення національно-буржуазної республіки в Естонії, добре відомо: 1) взимку 1934-1935 рр. недоолігархічна влада Пятса, опершись на армійські загони Лайдонера, придушила спробу націоналістичного заколоту ветеранів Визвольної Війни 1918-1920-х рр. маючи намір будувати власну демократію зажерливих лібералів-пристосуванців; 2) а вже влітку 1940 р. ті ж самі представники політичної та економічної еліти Естонії не змогли, а може й не захотіли, чинити опір сталінській “мирній анексії” із подальшим включенням Естонії до складу СССР шляхом військової окупації, що тривала аж до 1991-го р.
Тож, який підсумок? – Всім зрозуміло, що у будь-якої держави повинна бути своя точка відліку, тому абсолютно очевидно, що Тартуська мирна угода підписана в лютому 1920-го р. – це основа сучасної Естонської Республіки. Попри те, що естонські владоможці і більшовики мали економічний зиск з мирного договору, ця маленька балтійська республіка за 20 років незалежності у міжвоєнний період змогла не тільки закласти міцну основу національної держави та вкоренити державницький патріотизм, але й збагатити духовно і матеріально свої громадян, навіть попри торгівлю з вчорашнім ворогом.
Що ж тоді має вивчити з цього досвіду сучасна Україна? Перш за все, це те, що будь-який договір чи угода з Москвою не вартий паперу, на якому написані заяви про мирне співіснування двох держав. Крім того, урок Естонії чітко дає нам зрозуміти, що навіть найщиріші прагнення влади зробити свою країну заможною, збагачуючись самому за рахунок торгівлі з ворогом, і тривалий час залишатись при владі, придушуючи будь-які протести незгодних, приречуть таких урядовців або до власного фіаско, або до зникнення держави загалом. Так сталось з Естонською Республікою в 1940-му р. А чи повторить цей шлях Україна в ХХІ-му ст. – наразі це нам невідомо.
Підписані мирні угоди в Мінську не дають Україні шансу стати на рейки справжнього поступу, про який мріяли наші попередні покоління борців за соборну і самостійну державу. Не варто переоцінювати домовленості України та РФ про врегулювання конфлікту на Донбасі і дивитись на це як на єдино можливий шлях до примирення і завершення війни! Як казали давні римляни: «Si vis pacem, para bellum!». З цього випливає – або ми їх, або вони нас! Отож кожен наступний день для української державності може бути останнім, якщо не припинити тотальну корупцію, торгівлю з окупантом на крові наших героїв, а також безкоштовне постачання харчів та енергоносіїв терористам в зоні АТО під назвою ОРДiЛО. Якщо не слухати постійні натиски західних партнерів і не почати нарешті активно захищати свій легітимний суверенітет зі зброєю в руках, невдовзі східний ворог може проковтнути Україну за естонським прикладом, а ми й незчуємось як це сталось. Варто замислитись над цим, шановні співвітчизники!
