Чому питання залучення інвестицій у інфраструктуру аеропортів є першочерговим?

Державна політика в авіагалузі та створення привабливих умов для інвесторів

У питанні розвитку української авіаційної галузі є два визначальні чинники: економічний стан країни загалом і конкретний вектор, певна спрямованість думок можновладців.

Побудова правильної державної політики в авіаційній галузі, на мою думку, полягає в тому, щоб гранично її дерегулювати та дозволити ринку максимально впливати на формування тарифів. Однак з оглядом на інвестиційну складову і на те, що має розвиватися інфраструктура.

Поясню. Ми говоримо про те, що авіаційна галузь складається з двох базових речей – з авіакомпаній та аеропортів.

Авіакомпанії – це флот. І тоді, як авіакомпанії кажуть, що вони інвестують в економіку, я уточнюю, що авіакомпанії інвестують в економіку або Боїнга, або Ейрбаса.

Натомість, коли аеропорти стверджують, що інвестують в економіку України, вони дійсно інвестують в економіку України. Адже те, що інвестовано в аеропорти, залишається в Україні й нікуди не полетить. Як і раніше, служитиме українському народу та покращуватиме інфраструктуру.

Інвестиції в авіакомпанії дуже рухомі. Сьогодні ви проінвестували в нові літаки, а завтра інвестиційний клімат у країні змінився чи спостерігається якась зовнішня агресія – і літаки полетіли. Іноземні авіакомпанії навіть не інвестують в українські кадри. Натомість аеропорти інвестують і в українські кадри, і в українську інфраструктуру.

Тому вважаю, що інвестування саме в інфраструктуру аеропортів має бути одним із першочергових завдань державної політики у авіаційній галузі.

Водночас інвестування аеропортів може здійснюватися різними шляхами: за державні, муніципальні і, безумовно, приватні гроші.

Приватних грошей може бути значно більше, ніж державних. Тільки для цього держава має створити привабливі умови.

Що означає створення привабливих умов для інвесторів?

Безперечно, це – прозорі умови залучення інвестицій та надання гарантій на тривалий час.

Авіаційні збори, власне, і є тим механізмом, який гарантуватиме інвестору, що він поверне свої гроші. Вони мають бути зрозумілі та справедливі, повинні охоплювати не просто поточні видатки – на персонал, на електроенергію, на бензин, – а й внески інвесторів, якщо такі будуть. Аеропортова інфраструктура дуже дороговартісна, потребує великих інвестиції, тому і терміни повернення цих інвестицій повинні бути розтягнуті в часі. Як правило - на 20-30 років.

Для прикладу, розглянемо конкурсні концесійні договори. Закон про концесії було прийнято ще у 2019 році, але досі жодного аеропорту в концесію не передано. Закон є, він недосконалий, і це природно. Але, наскільки я знаю, активної роботи щодо його вдосконалення наразі не ведеться. У тому то й проблема...

Тому я вважаю, що сьогодні в Україні все відбувається ніби в перпендикулярному напрямі: не можна сказати, що ми рухаємось назад, але й не вперед. А от коли в Україні з'являться прозорі правила гри для інвесторів, буде сформоване конкурентне середовище, а на законодавчому рівні закріпляться гарантії повернення вкладених інвестицій, тоді ми й говоритимемо, що створено умови для залучення інвестицій. І тоді, я впевнений, інвестицій буде багато, щоб приватний інвестор був готовий вкладати гроші, бачив перспективу повернення цих грошей із прибутком. Тоді можна буде залучати великі інвестиції в аеропортову інфраструктуру.