Слід відмітити, що спеціальна конфіскація не є мірою покарання, на відміну від звичайної конфіскації, а відноситься до заходів кримінально-правового характеру і передбачає можливість її застосування до майна третіх осіб.
Сутність спеціальної конфіскації полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна за умови вчинення злочину у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Слід відмітити, що спеціальна конфіскація не є мірою покарання, на відміну від звичайної конфіскації, а відноситься до заходів кримінально-правового характеру і передбачає можливість її застосування до майна третіх осіб.
Саме можливість її застосування до майна третіх осіб і викликає цілий ряд питань і неузгодженості на практиці.
Зокрема мова йде, про можливість спеціальної конфіскації майна юридичної особи.
У випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Досить часто в рамках кримінальних проваджень органи досудового слідства для забезпечення спеціальної конфіскації, накладають арешт на майно юридичної особи яке фактично не має жодного відношення до діяльності тих чи інших осіб які підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Більше того накладаючи арешт на майно воно ніяким чином не ідентифікується та не встановлюється його зв'язок з кримінально-протиправними діяннями.
Варто звернути увагу що ч.4 ст. 96-2 Кримінального кодексу України яка встановлює, що гроші, цінності, в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, інше майно, зазначені в цій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті.
Вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів.
Однак, існують ситуації, коли єдиним доказом накладення арешту на майно юридичної особи, стає те, що підозрювана особа володіє корпоративними правами конкретного суб’єкта господарювання, скажімо приватного акціонерного товариства, і володіє не напряму, а через юридичну особу нерезидента яка зареєстрована за законодавством іншої країни ( віднесеної до офшорних зон). У зв’язку з цим органи досудового слідства вважають, що необхідно накладати арешт на все майно підприємства, в тому числі продукцію, оскільки існує обгрунтована підозра у вчиненні кримінальних правопорушень та ризик виведення коштів та майна і таким чином перешкоджанню завдань кримінального провадження.
Проте, володіння корпоративними правами ніяким чином не обгрунтовує правомірність арешту майна юридичної особи, яке по суті є продукцією підприємства або ж відноситься до його необоротних засобів.
Тому накладаючи арешт, фактично на все майно юридичної особи, порушуються права інших акціонерів на розпорядження даним майном та отримання прибутку, що в свою чергу дестабілізує роботу всього підприємства та є не що іншим як незаконне втручання та перешкоджання роботи суб’єкта господарювання.
