Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.

Як один репортер став ворогом брутальної нової Росії

IMG_1475.JPG

«Чорні» герої російської історії
Росія має довгу традицію шпигування за своїми громадянами – діяльність, названа у Франції XVIII сторіччі «перлюстрацією». Як зазначають американські дипломати в оприлюднених телеграмах, «прикра» звичка офіційного шпигування сягає корінням Єкатеріни II; для спеціальних служб імператорка ізолювала кімнати в поштовому відділенні, звані «чорними кабінетами»… За Путіна ця практика триває: в 2009 році міністерство зв’язку Росії видає постанову, яка надає восьми правоохоронним установам, включно з ФСБ, доступ до пошти й електронної кореспонденції громадян. 
У грудні 2008 року законодавці Північної Осетії навіть називають гірську вершину на честь російських хоробрих шпигунів. Доти безіменну гору заввишки 3269 метрів на Суґанському кряжі, поблизу кордону з Грузією, називають Вершиною Агентів Російської Контррозвідки. 
Етнічно-територіальний конфлікт між інгушами й осетинами, що спалахнув у 1992 і досі відчувається, як і інші так звані «заморожені конфлікти» що стосувалися Чечні, Південної Осетії, Абхазії, Таджикистану, Нагірного Карабаху і Придністров’я. 
Після двох воєн у Чечні й утрати сотень мільйонів мирних життів конфлікт на південному подвір’ї Росії – гірший, ніж будь-коли.  Однак природа озброєного повстанського руху на північному Кавказі змінилася. З 1994 до 1996 року Боріс Єльцин вів війну проти переважно світських чеченських сепаратистів, які хотіли, як і грузини в горах, які щойно отримали незалежність, власної конституції й національної держави. У період 1999-2004 років президент Володимир Путін ініціював другу Чеченську війну. Метою було остаточне знищення чеченського сепаратизму. 
Зараз Кремль воює з дещо іншим ворогом, це вже не стільки радикалізовані чеченські «чорні вдовиці», які, як правило, діють, керуючись мотивами особистої помсти після вбивства спецслужбами чоловіків і братів. Це нове покоління повстанців має виразно ісламістську мету: створити радикальний панкавказький емірат, керований законом шаріату, трохи схожий на Афганістан під проводом Талібану. Ця консервативна форма ісламу стрімко поширювалась республікою. Вона радикальніша за традиційний суфізм, тобто ісламський містицизм, який існував у регіоні з середини VIII століття – набагато довше, ніж в будь-якому іншому куточку Росії. 
У Дагестані зростають сектантські настрої, багато адептів салафізму критикуєть місцеве релігійне керівництво, яке, на їх переконання, надто зблизилось з державною владою й надто заземлене. Тим часом влада називає салафістів екстремістами й ваххабітами та звинувачує їх у всіх антифедеральних атаках. 
Алєксандр Вєрховський, фахівець із ксенофобського насильства, коментуючи вбивчий запал 17 річних скінхедів Артура Рино й Павла Скачєвського, що здійснили 20 убивств протягом 8 місяців між серпнем 2007 і квітнем 2008, стверджує, що понад 50% населення дотримуються думки, що етнічні росіяни повинні мати привілеї над іншими етнічними групами. Понад 50 % переконані, що етнічні меншини слід обмежити чи навіть вигнати з їхнього регіону. 
За твердженням Вєрховського, впродовж останніх десятиліть під  керівництвом Путіна расизм досягнув приголомшливого рівня. Він переконаний, що нова ксенофобія – це наслідок другої війни Росії в Чечні й вибухів у багатоквартирних житлових будинках у 1999 році, внаслідок яких загинуло 300 осіб у чотирьох російських містах. 
Скачєвський казав друзям: «Я мешкаю в будинку навпроти вулиці Ґур’янова й кварталу, підірваного чеченцями». 
Справа Рино-Скачєвського знакова. Вона свідчить про те, що загравання Кремля з націоналізмом, яке виявляється в періодичному викритті іноземних «ворогів», має похмурі і непередбачувані наслідки. 
 
Боротьба з «ворогами» народу
У липня 2007 навий секретар закордонних справ Великобританії Дейвід Мілібенд висилає двох російських дипломатів із Лондона на знак протесту проти відмови Москви передавати Лугового, одного з двох підозрюваних у справі про вбивство Олександра Літвінєнка. Мілібенд дає зрозуміти, що він переконаний у причетності ФСБ до вбивства Літвінєнка. У відповідь Росія виганяє з Москви чотирьох британських дипломатів. За стандартами ФСБ це акт реабілітації правила «зуб за зуб». 
Підозрюваний у вбивстві Олександра Літвінєнка – Андрій Луговий є кандидатом від ЛДПР на виборах до Державної Думи в грудні 2007, під час зустрічі з виборцями в селі Мантурова під Курськом, каже, що британці винні у багатьох бідах Росії. Британці захопили Крим, підробили лист Зинов’єва і продовжували поводитись як «англосаксонські імперіалісти». 
Влітку 2008-го виявляється, що найбільш ненависною нацією в кремлівському пантеоні зла у межах досяжності є вже не Британія, а крихітна Естонія. Росія повсякчас звинувачує Естонію та її постсовєтських  балтійських сусідів Латвію та Литву в «фашизмі». Суперечка точиться не щодо екстрадиції (Березовського, як у випадку з Великобританією), а щодо історії 20 століття. Естонці, зрозуміло не погоджуються з Кремлем щодо свого «визволення» Червоною армією від нацистів, вбачаючи в ньому другу окупацію. 
П’ятдесят років тому село Сльози на заході Росії, за якихось 25 миль від Латвії, було метушливим місцем. Після Другої світової війни й відступу німців-окупантів кількість населенні в ньому становила близько 100 осіб. Сьогодні приїхавши в Сльози можна знайти лише чотирьох мешканок. Останній мешканець села чоловічої статі помер у 2007 році. Ця ситуація типова для всієї Росії, найбільшої країни світу, де є щонайменше 34 000 сіл із населенням 10 або менше мешканців. 
У грудні 2009 року мешканцям передмістя, які їхали до Лондона, можна було б пробачити спантеличення великим плакатом із зображенням Барака Обами. На плакаті була зображена голова американського президента поряд із головою Махмуда Ахмадінеджада, жорсткого лідера Ірану. Біля голів було питання: «Хто найбільша ядерна загроза?». Для більшості людей відповідь, запевне, була простою – врешті-решт, досі Обама не закликав Ізраїль «зникнути зі сторінки часу». Та для Кремля образ Обами був останнім кроком в амбітній спробі створити нову постсовєтську глобальну імперію пропаганди. 
Так розпочалася ера RT.
«Вони (Кремль) приходять до усвідомлення того, що інформація має значення й що міжнародний контроль над інформацією має навіть більше значення»,- каже Євген Морозов, якій у своїй книжці «Мережева брехня» (2010) стверджує, що Кремль застосовує більш «агресивний» підхід після війни в Грузії, цей конфлікт був однією із кількох піар-катастроф для Москви. 

Далі буде… 
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]