Банки під час фінансових криз: за що дали Нобелівську премію з економіки цього року?

Цього року троє американців стали лауреатами Нобелівської премії з економіки — Бен Бернанке, Дуглас Даймонд та Філіп Дібвіг займалися дослідженням банків та фінансових криз. Чому їхнє дослідження таке важливе для розуміння процесів в економіці, розберемося в сьогоднішньому блозі.

Напрацювання нобелівських лауреатів стосуються розуміння того, яку роль виконують банки в економіці, а також чому уникання краху банків — це життєво важливо під час криз. У 80-х роках минулого століття їхні дослідження стали основами в регулюванні фінансових ринків. На думку членів Нобелівського комітету, розуміння механізмів протистояння фінансовим кризам та депресіям — це значущий інструмент для їх подолання.

Бен Бернанке, який в минулому очолював ФРС США, займався дослідженням банкрутства банків під час Великої депресії в Сполучених Штатах. До того часу, коли з’явилися його основоположні роботи, вважалося, що банкрутство банківських установ є наслідком кризи, а не його причиною. Економісти покладали провину за кризу 1930-х років на ФРС через нестачу готівки у банківських відділеннях, проте, згідно з висновками Бернанке, суто це не може пояснити руйнівну силу Великої депресії. Найбільша проблема, на думку лауреата, полягала в банківській паніці, адже майже одночасний вивід великої суми заощаджень і став причиною подальшої кризи. Це призвело до неможливості кредитування населення і подальшої глобальної рецесії.

Дуглас Даймонд та Філіп Дібвіг, американські економісти, у своїх наукових роботах ще на початку 1980-х років розібрали яким чином державні гарантії по депозитах здатні перешкодити фінансовим кризам. Світова фінансова криза 2008 року допомогла на практиці перевірити напрацювання Даймонда та Дібвіга. В той час головою ФРС був Бен Бернанке, який разом з мінфіном США прийняв ряд стратегічних рішень для допомоги банківській системі. Були створені нові програми кредитування, короткострокові відсоткові ставки знижені до нуля, а довгострокові знижені до небачених раніше показників. При цьому керування придбаннями інвестицій  Федеральною резервною системою здійснювалося в ручному режимі. Все це допомогло полегшити брак кредиту і великі банки, на яких трималася економіка, вистояли, що заспокоїло інвесторів. Кризи уникнути не вдалося, але заведено вважати, що ФРС під керівництвом Бернанке зробила усі кроки, щоб Велика депресія не повторилася.

Їхні дослідження, які тривали з 1980-х років справді мали не лише теоретичне, але і практичне значення, розширивши здатність кількох поколінь фінансистів і політиків уникати та запобігати глобальним кризам. Для функціонування економіки необхідно залучати заощадження до інвестицій, але вкладники надають перевагу завжди мати можливість отримати свої гроші назад, а позичальники хочуть бути впевненими у тому, що їх не змусять достроково розплачуватися за кредит. Завдяки працям Даймонда та Дібвіга банки змогли запропонувати найкраще з можливих розв'язання цих проблем. При цьому стає очевидним як банки стають вразливими на фоні панічних настроїв. За умови масової істерії люди ідуть виводити кошти з банків, що сприяє їхньому руйнуванню. Але якщо уряд виступає гарантом страхування коштів — таку небезпечну тенденцію цілком ймовірно змінити.

Можна провести аналогії з сучасною ситуацією в Україні. Уряд зробив багато кроків, щоб зменшити паніку на валютному ринку, дав гарантії страхування коштів, регулярно випускає військові облігації для залучення нових інвестицій, чим забезпечив стабільність банківської системи. Тож, можна помітити як напрацювання американських економістів стали в пригоді для нас під час кризи, спровокованої війною.