Вибори: коли пік агресії ще попереду

Віра у своїх посилюється за рахунок ненависті до інших. Переконання у правильності свого вибору - через рахунок приниження поглядів інших.

У нас проблем вистачало і без виборів. У ментальності, яка надмірно персоналізує все що можна. У переконанні, що твоя правота – найправотіша. І у вірі в те, що всі проблеми від влади. Перемоги, поразки – все це в українців мало свої – політичні обличчя. Навіть, якщо до проблем/здобутків докладалось все населення, чи коли вони були об’єктивними явищами, – ми однак сприймаємо всі події занадто персоналізовано і політизовано. Хтось має бути винен у наших проблемах. Бажано - хтось із влади.

І найяскравіше ці ментальні особливості проявляються під час виборів. Особливо – виборів президента. Бо якщо дивитись на рекламу чи виборчі програми, то складається враження, що ми обираємо єдину гілку влади в авторитарній країні. Вибори короля, а не одного з інститутів влади.

Та і виборці сприймають посаду Президента виключно у цьому – всемогутньому контексті. Персона як панацея від соціальних болячок. Не дивно, що у частини виборців наступає відчуття кінця світу тоді, коли вони розуміють, що їх кандидат програє. Або коли ти підтримуєш «не того» кандидата. «Ти хоча б не за клоуна?», «Та ти в якій країні живеш, що за Пороха?», «За Юльку – та я з тобою не буду розмовляти», - знайомо?

Так, нам важко робити вибір. Але, якщо вже вибір зроблено, то людина часто починає вважати, що цей вибір – єдино вірний. І не просто вважати, а ще й агресивно переконувати інших у їх неправоті. Це не складно – бо кожен кандидат має недоліки і переваги – реальні та видумані. Особливо коли є тотальна недовіра до політиків. В таких обставинах кожен кпин у бік іншого – це не лише спроба переконати, що проблеми твого кандидата – менші. Це спроба довести самому собі що твій вибір – правильний. А уособленням «іншого» кандидата якраз і є його електорат, - виборець, який відкрито його підтримує. Персоналізація, пам’ятаєте?

Як часто буває, – віра у своїх посилюється за рахунок ненависті до інших. І тут часто допомагають штаби «своїх» кандидатів. Вони не лише обливають суперника багнюкою. Вони дегуманізують – як самого конкурента, так і тих, хто його підтримує.

Цей блог – до того, що вибори не закінчаться 31 березня. Перший тур - це ще нічого. Там є вибір з 39 кандидатів. А ось коли вибір скорочується до двох – це значно поляризує погляди. Проводить лінію зіткнення. Стимулює штаби застосовувати технології «свій/ворог». А тому й зростання конфліктів на цьому ґрунті варто очікувати саме під час другого туру. Тоді, коли «добро» зійдеться в бою зі «злом». В уяві політтехнологів. Але пам’ятайте, що це – лише вибори. Вибори одного з представників влади, а не влади в цілому. І технології, які не мають ніякого відношення до реального життя.