Граната, протест і «Свобода» проти свободи

Беззаперечна істина – хочеш щоб тебе почули, говори голосніше. Але, якщо навколо всі шумлять, то голосніше говорити – це вже кричати. Тому, коли виборець уже не «чує» шашок та світлошумових гранат борців за «справедливість», починають говорити інші – голосніші та кривавіші інструменти.

У понеділок біля Верховної Ради було застосовано бойову гранату. Не вперше. Ще в грудні минулого року гранату кинули під ноги Парубію. Але цього разу вона спрацювала. Як свідчать очевидці, вона вилетіла від тієї частини протестувальників, які належали до ВО «Свобода». Пізніше це підтвердить і м іністр МВС Арсен Аваков, який прямим текстом звинуватить у теракті «Свободу» та її лідера.

«Свобода» – це така політична сила, яка не змогла вижити в парламенті більше одного сезону. Але хоче ще повернутись. Використовуючи показову радикальність. Тож граната це засіб нагадати про себе. Принаймні, саме такий висновок першим спадає на думку.

На цей раз троє загиблих і понад сотня поранених. А скільки жертв буде потрібно наступного разу для того, щоб стати новиною дня? Чим і з чого будуть стріляти у натовп завтра для того, щоб нагадати про себе?

І щодо самої «Свободи». Чи несе партія відповідальність за дії кожного зі своїх членів. Імовірно, що під час публічних акцій, має нести. Бо якщо ні, то завтра «бойові крила» з’являться в усіх партіях, у тому числі й тих, які відносять себе до «голубів». Бо сила зброї буде переконливішою за будь-який аргумент. Навіть бездоганний.

Зростання колективної агресії стимулює агресію індивідуальну. Але це не виправдовує тих, хто кидав гранату і однозначно не воскрешає убитих. Втім, це привіт задуматись: чи не завелику ціну ми платимо за політичні рішення. І чи не стане внутрішня агресія страшнішою за зовнішнього ворога.

Скоріш за все,  відповідальність за теракт біля ВР буде покладено на ВО «Свободу». Виключаючи риторику про те, хто винний, а хто ні, плюс цього рішення у тому, що притягнення до кримінальної відповідальності крайньої правої партії покладе край улюбленій кремлівській темі про недоторканість українських націоналістів.

І другий плюс – ця ситуація спонукатиме владу до встановлення мораторію на сили, що сповідують екстремізм. Не лише ліві (комуністи), але й праві (крайні націоналісти). Закон має бути один для всіх.

Та зрештою може відбутись як завжди – все спишуть на провокаторів. І всі отримають своє - «Свобода» зніме вершки у вигляді голосів крайнього електорату у Західній Україні, а «Правий сектор» не отримає монополії на цей же електорат і не посилить свого впливу. Росія – матиме картинку про безкарність «укрофашистів». Оппоблок – страшилку для цементування електорату на Сході.

А влада виграє в іншому. Бо граната під парламентом зупинить те, що одна половина українців вважає прямою демократією, а інша – її крайністю -  охлократією. Біля Ради не будуть більше збиратись випадкові протестувальники. Випадкові – тобто мирні. Страшно тепер. Та й мирний протест сьогодні уже ніхто не чує.

Може й добре – бо ніхто не тиснутиме на Раду для прийняття популістських рішень (як це було під час рішення по списанню валютних кредитів). Але, з іншого боку, відтепер через парламент буде простіше протягти будь-яке антисоціальне рішення. А ви протестуйте проти нього на кухнях.

Важливо й інше – наслідком протистояння під Верховною Радою може стати початок реальної кампанії з обмеження права на протест і посилення повноважень правоохоронних органів. Така собі реінкарнації законів 16 січня. Але тепер у «демократичній обгортці».

Проблема в тому, що протестний електорат ніде не зникне, а сам протест ставатиме кривавішим. А для цього потрібна організаційна структура. Тому, у нас є всі шанси вийти на новий рівень - організованого політичного насилля. Внутрішнього. Протест вмер. Хай живе новий протест.

Чи знайдуть винного? В період коли відбувається реінкарнація збільшення зарплат та пенсій до виборів, то і правоохоронна система працюватиме у стилі «ретро»: якщо не знайдуть, то призначать. І вже перші ознаки – при звинуваченому знайшли чеку від кинутої гранати. Чеку, Карл! Гільз від замаху на Леніна не було? Та навіть якщо людина, яка кинула гранату, дійсно понесе відповідальність, то чи понесе відповідальність той, хто цю гранату їй дав? Чи це зробив особисто Путін?

І останнє – ніхто сьогодні не кричить про «зраду» під час голосування за зміни до Конституції. Всі говорять про гранату. Але зміни до Конституції були проголосовані лише у першому читанні. Що нас чекатиме на друге читання?