UA
Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
20.07.2021 03:31

Два стратегічних завдання для можновладців у газовій сфері

Економіст, експерт-аналітик

Ринок газу

Днями глибоко шанований мною колишній прем'єр-міністр України Юрій Єхануров у себе на ФБ сторінці написав, що у газовій темі “є два стратегічних завдання до 2030 року.

1. Довести видобуток власного газу до 35 млрд куб м/рік.

2. Перетворити українські підземні сховища газу в Європейський газовий хаб (біля 30 млрд куб м).

Зробимо? Чи далі будемо скиглити?”

На що я йому відповів: “Юрію Івановичу, обидва завдання нереалістичні”.

Враховуючи суспільну значущість цього питання, дозволю собі розширений коментар, з поясненням своєї позиції.

У нас є трохи менше 3,5 років до завершення діючого транзитного контракту між НАК “Нафтогаз” та “Газпромом”. Чи буде подовжено контракт з транзиту природного газу, поки що — неочевидно.

Але можна вважати беззаперечним фактом, що його продовження є нагальною потребою не тільки України, а самих країн ЄС. Бо тільки в цьому випадку можна буде забезпечувати наповнення найбільших газових сховищ в Європі, які розташовані у західних областях України. Вони є важливою складовою енергетичної безпеки проходження зимових періодів в самій Європі. Якщо транзитного контракту не буде, НАК “Нафтогаз” буде змушений більшу частину української ГТС законсервувати, а іншу — спрямувати на реверсне постачання природного газу із газових сховищ у бік Сходу, Півдня, Півночі та Центру України.

Замість скиглення щодо “Північного потоку 2”, українській владі варто переконати європейські країни, у першу чергу — Німеччину, а також США, щодо необхідності прив'язки його запуску до двох вимог: по-перше, підписання вже зараз нового транзитного контракту між «Оператор ГТС України» та “Газпром” на 10-15 років (з 2025 по 2035, чи навіть 2040 рік). По-друге, перенести точки передачі природного газу від “Газпрому” європейським компаніям із західного кордону України на Схід та Північ. Це вбиватиме аргументи “Газпрому” у ненадійності української ГТС, бо стане предметом відповідальності та стосунків України і європейських компаній.

Саме ці два питання потрібно ставити як найбільш категоричні у перемовинах з нашими західними партнерами. Причому, в цілому у них немає причин для заперечень щодо цього. Категорично проти буде лише керівництво “Газпрому”.

Але забезпечивши єдність позицій у цьому питанні із західними партнерами, можна дотискати “Газпром”.

Стосовно газовидобування

Попри міф про можливість суттєвого нарощування видобування газу, вважаю це завдання нереалістичним, більш того, стратегічно неефективним.

В Україні природний газ видобувався на Західній Україні ще з початку 20-го століття, в районі основного видобування (Харківської та Полтавських областей) — з кінця 40-х років. Причому, українським газом забезпечувалися не тільки Україна, але значної мірою закривались потреби європейської частини РСФСР. Тому об'єктивно поклади природного газу в наших надрах обмежені.

За оцінками НАК "Нафтогаз України" та Міненерговугілля, обсяги "блакитного палива" в Україні становлять 0,6 трлн м3.

Аналітики BP Statistical вважають, що Україна має 1,1 трлн м3 запасів газу.

Але навіть якщо визнати більш оптимістичні оцінки іноземних аналітиків, основні поклади газу знаходяться на дуже великих глибинах (до 5 км), а також у значній кількості низькодебітних родовищ (тих, які вже переважно вичерпані, але мають ще певні поклади газу).

Перші і другі потребують використання дорогих технологій, які, до того ж, в Україні майже повністю відсутні. Це потребує залучення американських інвесторів, які мають відповідні технології та фінансові ресурси. Але навіть у цьому випадку, чим далі, тим більш дорогим ставатиме природний газ, який можна видобувати в Україні.

Цю тему легко використовувати у популістичних заявах та звинуваченнях на адресу урядовців та посадовців НАК “Нафтогазу”, але практично реалізувати з кожним роком стає все складніше. Чим далі, тим більше ми черпаємо по дну. Тому суттєво наростити видобування газу не вдасться.

Головне завдання полягає у спрямуванні державних ресурсів не на нарощування газовидобування, а на суттєве скорочення неефективного використання природного газу безпосередньо населенням, а також ТЕЦ і ТЕС.

За даними НАК “Нафтогазу” у 2020 році безпосередньо населенням спожито 8,2 млрд м3 газу. Підприємствами ТКЕ для потреб населення — 4.7 млрд м3. Підприємствами ТКЕ для інших споживачів та виробництва електроенергії — 5,1 млрд м3. Бюджетні та релігійні організації — 0,4 млрд м3. Промисловістю — 9,1 млрд м3. Технологічні витрати (видобування, транспортування та розподіл газу) — 3,5 млрд м3.

Тобто, потреби населення, бюджетних та релігійних організації, підприємств ТКЕ для виробництва електроенергії та тепла, а також технологічні витрати склали 21,9 млрд м3.

Завдання полягає у тому, щоби скоротити споживання газу на ці потреби до рівня 15 млрд м3.

Тут потрібна також певна ремарка. У 2021 році загальне споживання буде більшим, бо протягом січня-лютого були значні морози, що потребувало більшого обсягу газу як безпосередньо населенням, так для виробництва тепла та електроенергії.

Крім того, варто припускати, що облгази та облгазпостачи завищують показники споживання газу населенням та витрати на розподіл газу. Для наведення ладу та недопущення шахрайства з боку облгазів, облгазпостачів та підприємств ТКЕ потрібно повністю міняти систему функціонування газового ринку, про що я неодноразово писав.

Але навіть виходячи з наявних даних очевидно, що споживання газу безпосередньо населенням надзвичайно велике.

Причому, більше 90 відсотків цього природного газу споживається приватними домогосподарствами, які використовують його одночасно для опалення, нагріву води та приготування їжі.

І саме ця категорія споживачів його використовує вкрай неефективно, у першу чергу, бо користується застарілими газовими котлами. Нам конче потрібно негайно ухвалювати державну програму заміни газових котлів у помешканнях населення на сучасні. Це потрібно робити у вигляді державної кредитної підтримки домогосподарств (з мінімальними процентними ставками — не більше 3% річних), зі щомісячними ануїтетними платежами погашення цих кредитів протягом 10 років. Вони мають включатися у платіжки за сплату газу. Державна кредитна програма має передбачати встановлення газових котлів українського виробництва. Якщо домогосподарства хочуть не українські, а найбільш сучасні газові котли європейських виробників, тоді держава має надавати стандартну кредитну підтримку, яка покриває витрати на встановлення котлів українського виробництва, а решта суми має покриватися ними самостійно, або з розстрочкою, яку надаватимуть постачальники європейських газових котлів.

Якщо виходити з того, що домогосподарств, які використовують газ для опалення, нараховується десь у межах до 7,5 млн, і з них десь 80% потребують заміни — то це питання державної кредитної програми розміром 150-160 млрд грн. Це не є проблемою, якщо її реалізовувати протягом 3-4 років. Під це можна отримати цільову кредитну підтримку Нацбанку та міжнародних фінансових організацій. Також ця державна кредитна програма має передбачати альтернативу використання газових котлів — електроопалення, або — більш сучасну систему теплонасосів.

Крім того, необхідно почати реалізацію державної програми вилучення газових плит для приготування їжі та газових колонок для підігріву води у багатоповерхових житлових будинках. В умовах стрімкого збільшення використання електроприладів для приготування їжі та нагріву води, збереження газових плит виглядає анахронізмом. Це формує величезні неефективні витрати на утримання газорозподільчих мереж, за що доводиться платити населенню та державі. До того ж, враховуючи застарілість всього газового обладнання, це призводить до майже щотижневих вибухів газу у багатоповерхівках по всій країні.

Цей перехід на використання електроприладів також потрібно реалізовувати у вигляді державної кредитної програми, причому, яка передбачатиме не тільки встановлення електроплит з електродуховками, а і одночасний перехід на індивідуальні електробойлери нагріву води, з відповідною заміною надзвичайно застарілих електромереж у багатоповерхівках та збільшення потужностей трансформаторних електропідстанцій, з урахуванням, в умовах глобального потепління, нагальної потреби встановлення у наступні 10-15 років у всіх житлових помешканнях електрокондиціонерів.

Окремого обговорення потребує питання поступової повної відмови від централізованого постачання гарячої води, з відповідним функціонуванням ТЕЦ лише у період опалювального сезону. Нагрів води з подальшим постачанням її домогосподарствам системою тепломереж у літній період неефективний та високовитратний.

Відмова від нього теж може скоротити споживання газу. Натомість, всі ці заходи можуть дозволити наростити цілодобове виробництво електроенергії вітчизняними АЕС. Що збільшить їхню частку в енергобалансі та зменшить поточну собівартість виробництва електроенергії енергосистемою.

У мене немає особливих ілюзій щодо рівня компетентності нинішніх можновладців та спроможності усвідомлення ними цих завдань та відповідного їхнього вирішення. Але без їхнього усвідомлення не може з'явитися і осмислена державна політика в цій сфері.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]