(Не) допустити до перевірки — (не) отримати адміністративний арешт

Бувають моменти, коли посадові особи контролюючого органу приходять до платника податків з метою проведення документальної або фактичної перевірки, але підстави для проведення такої перевірки для даного платника є доволі сумнівними у своїй законності.

У такому випадку, платник податків, відповідно до п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України (надалі – ПК України), має право не допустити посадових осіб контролюючого органу до проведення такої перевірки.

Якщо ж платник податків допускає до проведення документальної або фактичної перевірки посадових осіб контролюючого органу, у такому випадку він втрачає право на подальше оскарження наказу про проведення перевірки, а оскарженню можуть підлягати лише наслідки проведення такої перевірки у вигляді прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення.

Проте, слід зазначити, що використання платником податків такого способу захисту як недопуск до перевірки посадових осіб контролюючого органу, може мати для нього негативні наслідки у вигляді застосування контролюючим органом адміністративного арешту до його майна в порядку, визначеному ст. 94 ПК України.

Так, п. 94.1 ст. 94 ПК України передбачено, що адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується, що платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу (пп. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 ПК України).

У випадку наявності вищезазначених обставин, згідно п. 94.6 ст. 94 ПК України, керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.

Щоб уникнути свавілля з боку контролюючих органів п. 94.10 ст. 94 ПК України передбачено запобіжник у вигляді перевірки судом протягом 96 годин обґрунтованості накладення такого арешту на майно платника податків у порядку визначеному ст. 283 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Отже, уявімо ситуацію коли посадові особи контролюючого органу з'явилися до платника податків з метою проведення документальної або фактичної перевірки і такий платник, вважаючи таку перевірку незаконною, не допустив їх до її проведення, виникає одне запитання: "Протягом якого строку керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про застосування арешту майна платника податків?".

Так, законодавець передбачив лише строк протягом якого керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення про накладення арешту на майно, яке було тимчасово затримане у порядку встановленому п. 94.7 ст. 94 ПК України з моменту складення відповідного протоколу.

Проте, податкове законодавство не містить норми, яка би регулювала строк, протягом якого податкова може прийняти рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків з підстави, передбаченої пп. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 ПК України.

Враховуючи те, що податкове законодавство не дає нам змоги надати відповідь на дане питання, слід звернутися до правозастосовчої практики, яка сформувалася у адміністративному судочинстві, з питань підтвердження судом обґрунтованості накладення адміністративного арешту на майно платника податків.

Так, Верховним Судом у Постанові від 13 лютого 2019 року в справі № 819/2388/17 було сформовано наступну правову позицію:

"Особливості провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків регламентовані статтею 283 КАС України.

Так, частиною другою статті 283 КАС України визначено, що заява подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

При цьому відповідно до частини першої статті 270 КАС України на обчислення строків, встановлених статтями 273-277, 280-283 цього Кодексу, не поширюються правила частин другої - десятої статті 120 цього Кодексу.

Строки, встановлені у справах, визначених цією статтею, обчислюються календарними днями і годинами (частина друга статті 270 КАС України).

Днем подання позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного суду. Строки подання позовних заяв і апеляційних скарг, встановлені у справах, визначених цією статтею, не може бути поновлено. Позовні заяви, апеляційні скарги, подані після закінчення цих строків, суд залишає без розгляду (частина п'ята статті 270 КАС України).

Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що в даному випадку обставиною, яка зумовлює звернення відповідача до суду, є відмова Товариства від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної планової виїзної перевірки, що підтверджується відповідним актом від 26.12.2017.

За таких обставин, граничним строком подання заяви про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків, відповідно до частини другої статті 283 КАС України, є 27.12.2018.

Між тим, із заявою про підтвердження умовного адміністративного арешту майна платника податків ГУ ДФС у Тернопільській області звернулося лише 28.12.2017 о 16:30, тобто з пропуском строку, встановленого частиною другою статті 283 КАС України.

Таким чином, враховуючи пропуск строку звернення із заявою та неможливість поновлення такого строку, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про залишення заяви ГУ ДФС у Тернопільській області про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків без розгляду."

Отже, Верховний Суд дійшов до таких висновків:

1) у контролюючого органу є 24 години з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду на звернення до такого суду;

2) обставиною, якою зумовлюється звернення до суду контролюючого органу є відмова платника податків від допуску до проведення перевірки;

3) пропуск 24-х годинного строку для звернення до суду про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків є підставо для залишення такої заяви без розгляду.

Також, цікавою є позиція Окружного адміністративного суду міста Києва викладена в Ухвалі від 08 квітня 2019 року в справі № 640/5947/19, де суд зазначив, що: "Прийняття рішення ГУ ДФФ у м. Києві від 04.04.2019 про застосування адміністративного арешту активів, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у вищезгаданій постанові, не змінює порядку обчислення строку звернення до суду".

Так, судом у даній справі було використано вищезазначену позицію Верховного Суду, а також уточнено, що прийняття рішення про застосування адміністративного арешту до майна платника податків не змінює порядку обчислення строку звернення до суду.

Висновок

Отже, у випадку недопуску платником податків до перевірки посадових осіб контролюючого органу, йому слід звернути увагу на те, що у податкової є лише 24 години з моменту такого недопуску для того щоб прийняти відповідне рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків та на звернення до суду із відповідною заявою для перевірки обґрунтованості накладення такого арешту, а тому у випадку пропущення такого строку, суд повинен залишити таку заяву без розгляду.