На Банковій активно займаються підготовкою стратегії другого президентського терміну для Зеленського. Тож саме час моделювати з ким можна зустрітись у другому турі.
На Банковій активно займаються підготовкою стратегії другого президентського терміну для Володимира Зеленського. Майже половина каденції нинішнього гаранта позаду. Тож саме час готуватися до нової кампанії, а головне – моделювати з ким можна зустрітись у другому турі.
Ймовірних кандидатів на роль «сьомого» поки не багато. Порошенко, після нещодавно оприлюднених журналістських розслідувань, усвідомлює, що приріст симпатиків можливий лише упаралельному всесвіті, а єдиний ресурс збереження у політичному житті знаходиться саме досягнутій «електоральній стелі», яку потрібно утримувати за будь-яку ціну, з використанням поки підконтрольних ЗМІ. Водночас, ряд рішень РНБО, спрямованих на нейтралізацію деструктивного впливу Медведчука, на ряду із різкими та прямими заяви керівництва України про необхідність членства нашої держави в НАТО вибивають ключові козирі з арсеналу лідера Європейської Солідарності.
Можливості конкурувати із Зеленським втратила і ОПЗЖ, особливо із закриттям телеканалів 112, NewsOne та Zik. Рейтинг Тимошенко стабільно не перевищує 10%. Тому найбільшу загрозу на Банковій бачать не серед умовно «старих» політиків, а серед тих, кого можна назвати «альтернативними».
Частково такою альтернативою міг би стати спікер Верховної ради Дмитро Разумков. І хоча чутки про формування його передвиборчого штабу циркулюють ще з осені, реальних можливостей для самостійної політичної гри у спікера небагато. Бо як тільки він почне цю гру, то відразу ж втратить посаду спікера. Із втратою статусу, знизиться і публічна увага до його персони, за суттю він стане одним із двохсот п’ятдесяти, або ж, одним із десятків, які перестала бути членами команди Зеленського, накшталт Дубинського, Богдана, Гончарука, тощо.
Загрозою іншого характеру для Зеленського у президентських перегонах можуть бути і публічні політики, які не мають на сьогодні власних парламентських фракцій, водночас не акумулюють на собі значний баланс недовіри та мають загальну національну упізнаваність. До прикладу столичний мер Віталій Кличко, по перше однаково позитивно сприймається на Сході та на Заході, не має серйозних конфліктів з олігархами і давно сформував мережу міжнародних контактів серед американських та європейських союзників України.
Окрім цього, Кличка більше не назвеш «новачком». Минулої осені він був втретє обраний на посаду міського голови столиці – в першому турі, з результатом понад 50%. А отже на сьогодні він впевнено може говорити про свою історію не лише політичного, але й організаційного та господарського успіху.
Враховуючи результати кандидатки від «Слуги народу» Ірини Верещук на цих виборах, яку особисто презентував та підтримував президент Зеленський, «фактор Кличка» не на жарт занепокоїв резидентів кабінетів на Банковій. Тим більше, що з початку пандемії мер Києва не одноразово вступав в конфронтацію з центральною владою щодо підходів у боротьбі з пандемією. При цьому він виступав не лише як мер найбільшого міста, але і як голос регіональних еліт – з позицій голови Асоціації міст України.
У команді Кличка саме з цим пов’язують серію обшуків у виконанні податківці у ключових комунальних підприємствах Києва та установах міської державної адміністрації проведених цієї весни, свідками яких була уся країна. Метою цих дій у Кличка вважають бажання похитнути позитивне сприйняття очільника столиці та змусити інтегрувати у КМДА своїх людей, щоб обмежити «ресурсну базу» можливого опонента напередодні виборів.
Але це був лише перший крок. Вже в червні під егідою Офісу президента в Хмельницькому було проведено Конгрес регіональних та місцевих влад, на який мера столиці не запросили. Формально очільником Палати місцевих влад цього конгресу був обраний Андрій Садовий, але ключовим спікером став його заступник і мер Дніпра Борис Філатов.
Саме Філатов став основним ньюз-мейкером після конгресу, виправдовував відсутність на конгресі Кличка та брав на себе роль представника інтересів всього місцевого самоврядування.
Що цікаво, напередодні різко знизився градус критики, який сам Філатов та його давній соратник і бізнес-партнер Геннадій Корбан адресували Президенту Зеленському та його оточенню. Протягом поточного року громадськість не шокують новинами про завершені та скеровані до суду кримінальні провадження щодо представників мерії Дніпра, які мали б бути логічним наслідком розслідування злочинів, у рамках яких, у 2019-2020 роках працівниками СБ України, ледь не щомісяця обшукували комунальні підприємства та установи Дніпра. В логіці української політики це зазвичай свідчить про появу нового, ситуативного політичного альянсу. Можливо, звісно, що новий відповідальний від ОП за регіональну політику Тимошенко, просто знаходить спільну мову з дніпрянами краще ніж цевдавалось Трофімову та з використанням інших методів.
В межах такого альянсу кожна із сторін задовольняє власні інтереси. В особі Філатова Банкова отримує «яскравого», впізнаваного та водночас зручного «технічного кандидата». Він іміджево розмиває та організаційно ослаблює Кличка, оскільки теж є вихідцем з місцевого самоврядування, теж представляє інтереси місцевої влади, але в межах Палати місцевих рад, а не Асоціації міст України. А слід розуміти, що для Кличка саме Асоціація міст України – це ключ до роботи з регіональними елітами та розгортання власної кампанії напередодні виборів, після того як його партія, фактично, розчинилася у «Блоці Петра Порошенка». Що ж до Філатова та Корбана – то це не лише можливість «спати спокійно», але і новий шанс на вихід у загальнонаціональну політику з «Пропозицією», після розгрому Порошенком проекту «Укроп».
Саме тому вже в найближчий час можна очікувати подальшого тиску на столичного мера та створення максимально сприятливих умов для «техніка» з Дніпра.
